— Ти мені не рідний, Сашко, пам’ятай про це! Мій Ромчик — це кров
— Ділянку обираю я — я ж чоловік! А ти даєш гроші на неї,
— Я володію цією компанією! — як зблід колишній чоловік, коли побачив мене в
— Марино, відчиняй! Я знаю, що ти вдома! Вона завмерла біля вікна, впізнавши голос
Ця історія почалася з ідеального, на перший погляд, оголошення: «Продається затишний будиночок у передмісті.
— Ти це хочеш забрати? Ану облиш! — Тетяна Іванівна підвелася з крісла так
— Ви думали, що я — це частина меблів? Що я буду вічно мовчки
— Ти, зятьку, не на диван мій дивися, а на долоні свої білі! Думав,
— Мамо, знайомся, це Олена. Ми розписалися тиждень тому. Поки поживемо у тебе, бо
— Так, «Пробач мені, Маріє, я був дурнем»… Вісімдесят четвертий рік. Це на Липську,