– Ти подивися на неї, пані яка стала! Виїхала в місто, вдало заміж вискочила — і вже й села не знає, і подруг не пам’ятає. А я ж їй контрольні писала, я її від хлопців захищала! Де б вона була без мене? А тепер вона мені подачки свої шле, наче я жебрачка. Не треба мені твоїх подарунків, Марино! Ти мені молодість мою поверни, яку я на твої соплі витратила, поки ти собі життя будувала!
– Ти подивися на неї, пані яка стала! Виїхала в місто, вдало заміж вискочила
— Я ж для тебе, Ігоре, все своє життя поклала, щоби ти людиною був!! Я недоїдала, щоб ти в англійському костюмі на випускний пішов. Я ночами не спала, коли ти хворів, серце своє по краплі тобі віддавала. А тепер ти хочеш цю… цю Ларису в хату привести? Щоб вона на все готове прийшла і матір у куток засунула? Невдячний ти, сину. Видно, хочеш, щоб я скоріше на той світ пішла, тоді вже роби, що хочеш!
— Я ж для тебе, Ігоре, все своє життя поклала, щоби ти людиною був!!
– Ну Вадиме це не чесно, своїй мамі нову машину даруєш, а моя на старому велосипеді має педалі крутити – з докором сказала Аліна
Вечір у квартирі Вадима та Аліни починався цілком мирно: аромат запеченої курки, тиха музика
– Та яке квартиру продавати, Олю ти що? Та твоєму дідусю там може “три вівторка” лишилося, а Даринці нашій квартира ой як необхідна, щоб влаштувати собі особисте життя – несподівано заявила свекруха
На кухні запахло паленим цукром і великою бідою. Оля завмерла з рушником у руках,
— Рік? Ти зраджував мені цілий рік? — Так. Це триває рік. — Чому ти нічого не сказав? — А що я мав сказати? Олено, ти мені набридла? Наше життя перетворилося на болото! Дім, робота, дім! З тобою стало неможливо говорити, ти постійно чогось вимагала! А з нею… з нею я відчуваю себе живим
Той вечір п’ятниці нічим не відрізнявся від сотень інших вечорів за їхні десять років
— Я брехала собі! — майже вигукнула вона. — Я намагалася втиснути себе у твою ідеальну картинку світу, бо я кохаю тебе до нестями. Але я більше не можу грати в цю гру. Мені тридцять два роки. Я знаю себе. Я не хочу бути матір’ю. Ні зараз, ні через п’ять років. Ніколи
Марк любив порядок. Не той стерильний порядок, що в лікарнях, а затишний, «сімейний». Коли
— Заповіт? — голос Олени здригнувся. — На кого? Нотаріус зачитала сухим, позбавленим емоцій голосом: — «Я, Ковальчук Марія Іванівна… перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті… все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, заповідаю своєму синові, Андрію Миколайовичу
День похорону видався промозклим. Листопадовий вітер пронизував до кісток, зриваючи останні жовті листки з
— Ви скаржилися, що вам на життя грошей не вистачає, а самі на весілля подарували сестрі квартиру! — Щоб вам було де жити — ми даруємо вам квартиру!
— Ви скаржилися, що вам на життя грошей не вистачає, а самі на весілля
— Гроші брали на ремонт, а купили собі машину! — сказала я, а свекруха тільки махнула рукою: Молодим треба допомагати
— Гроші брали на ремонт, а купили собі машину! — сказала я, а свекруха
— Ти нам більше не потрібна — сказали діти й поїхали
— Ти нам більше не потрібна — сказали діти й поїхали — Мамо, ну

You cannot copy content of this page