Особлива – Сторінка 368 – Тільки для жінок

Дар’я сама винувата. Ревнива сильно була. От і приревнувала його до сусідки: Олег їй сумку підніс на поверх вище. А та його посадила чай пити. Тут Дашка їх і застукала

Коли Микита вперше запитав у мами: “Хто мій тато?”, йому було шість років. Мати

Що важливо в родині? Тим паче для чоловіків? Щоб ситі, у теплі й щоб не заважали їм! А ти? Хворіє вона… Випила таблетку й усе! – уїдливо вчила життю свекруха

– Свєтко, ми їсти хочемо! Годі вже лежати! – роздався над вухом незадоволений голос

-Може б, ви вже перейшли жити у хатчину? Як одна фраза на Святвечір змінила життя сім’ї Ковалів

Над селом Вербівка вже зійшла перша зірка – та, що віщує Різдво і збирає

Мама більше любила Танюсю, свою старшеньку, а ось Настю не любила. І доля маму за це покарала: забрала Танюсю передчасно. Мама такої втрати не пережила

Племінниці залишалося кілька місяців – лікар сам це Насті сказав. До племінниці Настя ходила

Олю, де твій син? Той самий, якого ти чотири роки тому віддала до дитячого будинку! І ти ще смієш ставити мені умови? Забороняєш моїй доньці приходити до нас у гості? Яке ти взагалі маєш моральне право щось говорити моїй дитині? Ти справді думала, що я про це ніколи не дізнаюся?

Олю, де твій син? — раптом запитав у дружини Микола. — Який? — запитала

— Та облиш. Я тоді погано з тобою вчинила — ось і отримала. Не думала, що бумеранг повернеться так швидко. Сама винна. Чому мовчиш? Бачу ж — тебе розпирає від цікавості. Ти мала бути на моєму місці, — в очах Оксани блиснули сльози.

— Та облиш. Я тоді погано з тобою вчинила — ось і отримала. Не

– Ніно Василівна, і рахунок вам принесли ще півгодини назад, ви вже оплатили? – Ні Наталю, і не збираюся, свекруха тож маю право на безплатне обслуговування, чи не так?

Ресторан «Срібна Ложка» стояв на тихій вуличці біля Андріївського узвозу. Зовні — скромна вивіска,

— Я у своєї дитини її зарплатню забирати не буду. Поки ти вчишся, між іншим, тебе батьки зобов’язані утримувати, а не з тебе щось брати.

— Я у своєї дитини її зарплатню забирати не буду. Поки ти вчишся, між

— Ти, Сашо, не ображайся на Галину. Їй нелегко. Ірка — вже дівка, Петро росте не по днях, а по годинах, штани не встигаємо купувати. А зарплата в неї — з гулькин ніс, та ще й Колька її пропав, нічим не допомагає. А був, наче, нічого чоловік… і от тобі… — Мати свої чоботи, які син їй подарував, Ірці віддала, на це Сашко образився.

— Ти, Сашко, не ображайся на Галину. Їй нелегко. Ірка — вже дівка, Петро

– Тітко Олю ви напевне точно отримаєте від дядька по мішку, картоплі, моркви і буряка, борщ хоч щодня варитимете – кепкували родичі сидячи в нотаріуса. Вони ще всього не знали

Село Великі Кривчаки, середина жовтня. В нотаріальній конторі пані Людмили пахло свіжим хлібом, кавою