Особлива – Сторінка 369 – Тільки для жінок

— Я у своєї дитини її зарплатню забирати не буду. Поки ти вчишся, між іншим, тебе батьки зобов’язані утримувати, а не з тебе щось брати.

— Я у своєї дитини її зарплатню забирати не буду. Поки ти вчишся, між

— Ти, Сашо, не ображайся на Галину. Їй нелегко. Ірка — вже дівка, Петро росте не по днях, а по годинах, штани не встигаємо купувати. А зарплата в неї — з гулькин ніс, та ще й Колька її пропав, нічим не допомагає. А був, наче, нічого чоловік… і от тобі… — Мати свої чоботи, які син їй подарував, Ірці віддала, на це Сашко образився.

— Ти, Сашко, не ображайся на Галину. Їй нелегко. Ірка — вже дівка, Петро

– Тітко Олю ви напевне точно отримаєте від дядька по мішку, картоплі, моркви і буряка, борщ хоч щодня варитимете – кепкували родичі сидячи в нотаріуса. Вони ще всього не знали

Село Великі Кривчаки, середина жовтня. В нотаріальній конторі пані Людмили пахло свіжим хлібом, кавою

Я зняла окуляри, тепер я бачила їхнє минуле й майбутнє. Тепер я знала, що треба робити

– Дівчино! Дівчино! – роздався писклявий голос біля вітрини з діамантами. Я послала покупниці

– Що Христино задоволена, ти зруйнувала моє життя, – Як зруйнувала, чим? – зі щирим здивуванням відповіла Христина .- Як чим, та своїм же ідеальним життям- відповіла зі злістю Катерина

Христина сиділа на лавці в парку Шевченка, тримаючи в руках каву з собою і

– Я буду писати відмову від нього, – тихо сказала Світлана, – ім’я самі дасте

– Не час зараз про дітей думати. Ми це вже сто разів обговорювали, –

— Навіщо ти все це придумала? Тобі не соромно? Зайнятися більше нічим? Неля при надії! Ми скоро станемо батьками, а ти таке несеш про порядну жінку! — роздратовано кинув Вадим.

— Навіщо ти все це придумала? Тобі не соромно? Зайнятися більше нічим? Неля при

Він пішов, лишивши листа: “Не шукай мене, усе забрав по закону…”

Він пішов, лишивши листа: “Не шукай мене, усе забрав по закону…” Коли Варвара повернулася

— Та що ти! Звісно, побачила! Я була з нею поруч весь останній місяць. А все тому, що вона вже не могла мені заборонити. Була в такому стані, що іноді не пам’ятала навіть власного імені.

— Та що ти! Звісно, побачила! Я була з нею поруч весь останній місяць.

— Бабуся мене до вас послала. Я Орися, Кузьміних дочка. Мама у нас захворіла. Другий тиждень з ліжка не встає, кашляє. Лікар сказав, що сьогодні ніч вирішальна. Бабуся їй на шию хрестика татового наділа, а ікон, щоб помолитися, у нас у хаті немає. Ось я до вас і прийшла. Не можна мамці вмирати, пропадемо ми без неї. Від тата листів третій місяць немає, Степан маленький, бабуся ледве ходить. Навчіть мене, як у Богородиці попросити, щоб мамка видужала й не хворіла більше.

— Бабуся мене до вас послала. Я Орися, Кузьміних дочка. Мама у нас захворіла.