Особлива – Сторінка 374 – Тільки для жінок

— Дідусь би одужав. Ой, як би грошей знайти, бо мама каже, усе дорого, на ліки майже нічого немає, він сліпне. — Моя мамка все плаче. Як тата не стало, плаче і плаче. Сказала, що працювати поки не може.

Микола не мав опинятися на цій вулиці. Власне, спочатку він їхав, не пам’ятаючи себе

— Гріх, сину! — обурився Василь, хитаючи головою. — Гріх кидати першу любов свою з образою в серці! Ти себе-то послухай! Дитину у матері рідної відібрати і віддати чужій тітці?! Де совість у тебе? Де заснула, і не добудитися її? Не дозволю! Треба буде, дім на Ольгу з онуком перепишу!

— Гріх, сину! — обурився Василь, хитаючи головою. — Гріх кидати першу любов свою

Катя гнала від себе недобрі думки, але правда ховатися не хотіла — чужі парфуми на його одязі промовляли красномовніше за будь-які пояснення. Саме тоді вона дізналася, що при надії, але сказати чоловікові не встигла. Він пішов до іншої.

Катя гнала від себе недобрі думки, але правда ховатися не хотіла — чужі парфуми

-Ти думаєш, ті ночі, коли я сиділа біля мами і слухала її тихе дихання, коштують стільки ж, скільки твоя половина стін і даху? Я не дозволю тобі продати свою частку чужим людям

Стіни старої хати на вулиці Вишневій пам’ятали все. Вони пам’ятали запах дідусевого одягу, скрип

Світлана Леонідівна витирала сльози куточком халата. Їй хотілося вити, скиглити і, можливо, навіть когось покусати. Чоловік сказав, що вона негарна. Шпурнув ці слова їй в обличчя, наче мокрий рушник. Порівняв її зі сварливою дружиною Едіка з третього поверху, назвав коровою, а потім одягнув випрасуваний дружиною костюм, взяв приготований нею обід і поїхав на роботу.

Світлана Леонідівна витирала сльози куточком халата. Їй хотілося вити, скиглити і, можливо, навіть когось

— Любий, може, відправиш її в будинок для літніх? І їй добре, і нам спокійніше. — Ти при своєму розумі? Що скажуть партнери? Не зміг утримати власну матір. — А з яких це пір ти став про матір думати? А про нас подумай! Куди не зайди — всюди вона! І Марина з Анею весь час сваряться через ту кімнату. Вони ж дорослі, їм потрібні окремі.

— Любий, може, відправиш її в будинок для літніх? І їй добре, і нам

— Знаєш що, сестро? Це ти прогуляла мамину квартиру, то й викручуйся сама! І до мене з притулком не звертайся! У мене не безкоштовна ночівля для безхатьків!

— Знаєш що, сестро? Це ти прогуляла мамину квартиру, то й викручуйся сама! І

– Ми п’ять років платимо чотирнадцять тисяч за оренду. Ми відмовляємо собі в усьому. Я в секондах одяг купую. Ти казав: «Ще пів року — і внесок на іпотеку зберемо». А в тебе… в тебе, виявляється, є трикімнатна квартира?

Катерина стояла на кухні їхньої орендованої двокімнатки й тремтіла так, що ложка з-під йогурту

Вона своє життя на мене поклала, заміж не вийшла, щоб чужий чоловік у домі племінника не ображав! Вона працювала на двох роботах, щоб у мене були не обноски, а нормальний одяг, щоб я в табір літом їздив! А ти… ти відмовляєшся їй вікна помити?

— Ні! Я більше не буду їздити до твоєї тітки, щоб допомагати їй по

— Тут година їзди! Який бізнес? Які постачальники? Ви у своєму розумі? Якби у мене мама була, я б до неї пішки пішла, хоч у гори, хоч до кордону! А тепер — хоч куди можу піти, а не йдеться. Бо мами немає! Життя немає! Мені кожного дня не простити собі, що бігала то до друзів, то на дискотеки, а вона мене чекала, хвилювалася, сиділа біля віконця допізна. Чай ставила, чекала.

— Тут година їзди! Який бізнес? Які постачальники? Ви у своєму розумі? Якби у