«А тепер буде так. Ми йдемо. Разом. В один бік. Ти залишаєшся тут, із своїми коробками. Ключі від обох квартир ми змінили. Картки заблокували. Машина — на штрафмайданчику, бо страховка закінчилася саме вчора, дуже вчасно, до речі. Телефони ми вимкнули. Ти тепер офіційно ніхто і ніде»
Богдан прокинувся в реанімації з трубкою в горлі й відчуттям, що хтось вивернув його
— Це мама моя! Вона нас чотирьох сама тягла! А коли ми маленькі були й вона нас мила та пелюшки прала, це як? Прибирала за нами, ночі не спала. Працювала, де могла, щоб хоч трохи нам чого купити! І твоя мати тебе ростила так само, — а ти за нею доглядати не хочеш?
— Це мама моя! Вона нас чотирьох сама тягла! А коли ми маленькі були
– Поки я четвертий рік ходжу в одній і тій самій куртці із зламаною блискавкою, ти купуєш новий телевізор своїй сестрі і крадеш гроші у своїх же дітей
— Значить, поки я тут виховую наших дітей, витрачаю на них усі гроші, ти
– Мамо ти з онуками не допомагала, завжди говорила що має свої справи, тож тепер приїжджай уже правнука бавити, бо тепер нам ніколи
Вадим тримав телефон на гучному зв’язку, поклавши його на стіл між двома пляшками з-під
— Мамо, я не просила у тебе сестру! Розбирайся сама! — кинула дівчина й пішла. У Ніни всередині все закипіло. Вона ж для доньки робила абсолютно все: готувала, прибирала, прала, купувала будь-які забаганки. Не сварила за оцінки. Не тиснула. Не вимагала. І що отримала взамін?
— Мамо, ти приготувала мені одяг до школи? Яна зайшла до маминої кімнати, озираючись
— Самотня ти в мене й залишишся. Зросту майже метр дев’яносто, ваги — немало. Була б худенька — то хоч на подіум. А так? Станеш віковухою. Хто ж на таку громилу позариться? Гренадерша! — журилася тітка Катя, дивлячись на Віру.
— Самотня ти в мене й залишишся. Зросту майже метр дев’яносто, ваги — немало.
Сашко закохався в дружину брата, такої красуні він у житті не бачив ще. А потім почав докоряти своїй Ніночці
Сашко закохався в дружину брата, такої красуні він у житті не бачив ще. А
— Ну а що? Це нареченому не можна бачити весільну сукню заздалегідь, — сміялася вона з подругами. — А йому можна.
Олеся з Вадимом готувалися до весілля . Півтора року вони зустрічалися, і нарешті Вадим
— Та онуків скільки? Ти ж казав, діти позашлюбні в неї є. Скільки? Я ж кажу — безпутна. Поглянь, скільки встигла у світ привести? І така молода.
—  А-а-а, он вона! Синочка мого хоче обдерти як липку! — кричала на весь
“Та що ти починаєш? Я ж мати тобі! Я тебе виростила!” “Виростила,” Дарина кивнула. “Добре. Давай порахуємо, що саме ти виростила і скільки це коштувало. Тільки чесно. Без сліз і «я ж мати». Сідай.”
Двері квартири Дарини відчинилися з тихим клацанням, ніби самі боялися того, що мало статися.

You cannot copy content of this page