Віталій влетів у батьківську квартиру, не роздягаючись, ще з ключами в руці. «Мамо! Оля
Андріана сиділа на кухні й дивилася, як чайник кипить уже четвертий раз. На годиннику
Галина повернулася з роботи раніше, ніж зазвичай. Було лише п’ятнадцять хвилин на п’яту, а
Богдан сидів за кухонним столом, тримаючи в руках телефон. Екран світився повідомленням від тітки
— Розумієш, Іро, ми жили з тобою багато років, і я вважав себе щасливою
— А до людей ставитися треба по-людськи, — заявив Андрію сусід, — тоді й
— Мама наказала все майно ділити навпіл. — Чудово! Тоді й борги теж навпіл.
— Що значить — нема квартири? А де ти жити збирався? У мене? Та
Анна, дружина мого брата Сергія, поспішала забрати його улюблену сорочку з хімчистки, розташованої поруч
— Я двадцять років була тінню його батька, — в очах Галини Петрівни блиснула