Особлива – Сторінка 433 – Тільки для жінок

– Артуре привіт, що поробляєш? – Та мати тут як завжди на городі припахує. – Ну, так, і шашличками на додачу пригодовує. – Ти про що Уляно, які шашлички?. – Та як які, смачні, соковиті напевне, матері і тій блондинці, що біля тебе дуже сподобались, по фото видно

Артур сидів у своїй кімнаті в маленькому будинку на околиці Вінниці, дивлячись у вікно

Весілля Мар’яни і два чоловіка в серці. – Ох, як би ж можна було одружитися з двома – зі сльозами на очах подумала дівчина

Мар’яна стояла перед великим дзеркалом у своїй маленькій кімнаті в старому львівському будинку, де

– Ти ж можеш пожити поки що в своєї матері. У тебе робота, зможеш і на нове житло заробити. Але допоможи будь ласка доню, крім тебе в нас нікого нема – благала колишня свекруха. – А як же ваш любий син Максимко, чому ж він вам не допоможе? – випалила Вероніка

Вероніка сиділа на кухні своєї маленької, але затишної квартири в центрі Києва, попиваючи каву

— Рішення треба приймати зараз, брате, — додала Галина. — Гроші чи Оксана?

— Що ви сказали? — здивовано подивилася Людмила на елегантну жінку, яку бачила вперше.

“Правда,” – різко сказала Ніна. “І я не піду, поки не отримаю своє. Ця квартира коштує щонайменше сто п’ятдесят тисяч доларів. Половину – мені.”

Ольга сиділа на кухні своєї трикімнатної квартири в центрі Києва, тримаючи в руках чашку

” Юра ти влип,” – сказав друг. ” Нарешті” – подумав хлопець і щасливо посміхнувся

Юра сидів на лавці в парку, дивлячись на осіннє листя, що кружляло в повітрі.

— Значить, раніше ти економніше жила, Ангеліно, а як тільки зі мною зійшлася — одразу розслабилася, — знайшов чим докорити дружині чоловік

Я все підрахував — ось прийду додому й скажу Ангеліні, що нам потрібно почати

Тієї ночі він не спав. “Невже я помилився?” – думав Андрій, дивлячись у стелю своєї орендованої квартири

У невеличкому містечку на Черкащині, де час ніби зупинився серед старих будинків і квітучих

— Твої сестрички дуже хитро нам залишають своїх дітей, щоб вони не тільки в місті навчалися, а й жили нашим коштом. І весь час нагадують тобі про родинні зв’язки! А ти поводишся, ніби нічого не помічаєш!

— Ти ніколи не була такою суворою, — Ігор похитав головою. — Що сталося?

Марія сіла біля вікна, дивлячись на поля, що миготіли повз. “Що ж я наробила?” – прошепотіла сама до себе

Марія стояла на пероні маленького вокзалу в своєму рідному містечку на Західній Україні. Було