Особлива – Сторінка 58 – Тільки для жінок

Продовження: — Мамо, ну навіщо ви знову перемили мої кросівки? — роздратовано вигукнув Сергій, заходячи на кухню. — Я в них збирався в гараж іти, вони ж тепер мокрі

Минуло два роки з того дня, як Віра Іванівна переступила поріг доньчиної «однодушки» з

— Але ж ми будемо чоловіком і дружиною! — вигукнула вона, і пара за сусіднім столиком озирнулася. — Максиме, це абсурд! Люди одружуються, щоб засинати і прокидатися разом! — Я буду приходити, — холодно відрізав він. — Коли в мене буде час. І бажання. Це моя єдина умова. Або так, або йдемо забирати заяву

Юля кохала Максима з третього курсу — фанатично, жертовно, вираховуючи кожен його крок і

Мокра тряпка з відра полетіла вслід невістці. Так з того часу підлога у квартирі і не милася вже більше трьох місяців

Того фатального вівторка мокра ганчірка, наскрізь просякнута хлоркою, ляпнула об двері якраз у ту

Віра Іванівна ніколи не зізнавалася собі в тому, що ділить любов не порівну. Для неї Марина завжди була «пташкою високого польоту», якій просто «трохи не щастить з чоловіками та роботою», а Олена — «звичайною, земною», яка вже влаштувалася, має сім’ю і якось сама собі дасть раду

Двокімнатна квартира Віри Іванівни на старому, але затишному Подолі завжди пахла випічкою та старими

— Ми поживемо у вас пару років, а потім ви квартирку нам залишите, — Світлана Борисівна відпила ковток чаю й подивилася на Марину з усмішкою, в якій не було ані краплі сумніву.

— Ми поживемо у вас пару років, а потім ви квартирку нам залишите, —

— Чому у твоїй компанії я співробітник, а не партнер? Так було б чесно! — вимагав чоловік, тягнучись до документів моєї компанії.

— Чому у твоїй компанії я співробітник, а не партнер? Так було б чесно!

— Я не піду! — Ганна сіла прямо на свою валізу. — Це мої стіни! Кожна цеглина тут оплачена моїм здоров’ям! Ви заїхали в крадене! Як вам не соромно спати в чужому ліжку? — Вибирайте вирази! — спалахнув Петро Іванович. — Ми нічого не крали! Ми чесні покупці. А ви, якщо кинули своє майно на п’ять років без нагляду, тепер не шукайте винних серед простих людей

Важкі валізи відтягували руки, але Ганна ледь помічала їхню вагу. П’ять років. П’ять довгих

– Знаєш що мамо, ми витрачаємо на тебе і так забагато грошей-сказала донька Тетяна. Але через два місяці доля виставила і Тетяні гіркий рахунок

Вітальня дихала прохолодою, але атмосфера в ній була розпечена до краю. Тетяна, стиснувши губи

— Оксаночко, благаю! Ти ж моя єдина подруга. Ти моя сестра! Я клянуся, я віддам усе до копійки через два місяці. У мене вже є клієнти, я розкручуся, візьму кредит… Я не забуду цього до кінця життя

Усе почалося в той період нашого життя, коли здавалося, що попереду лише великі перемоги.

— Галина Петрівна, якщо ви ще раз відкриєте мої двері своїм ключем о сьомій ранку, я викличу поліцію і скажу, що ви — грабіжниця в халаті! — історія про те, як Олена за один день змінила замки, пріоритети й місце свекрухи в ієрархії своєї родини. Про мед, алергію та чоловіка, якому нарешті довелося подорослішати.

— Галина Петрівна, якщо ви ще раз відкриєте мої двері своїм ключем о сьомій