Особлива – Сторінка 623 – Тільки для жінок

Мамо, ну шо ти мені знову ці картинки надсилаєш? Доброго ранку, З Днем ангела, вдалого понеділка, почни день з кави та інші. У мене від них телефон висне. Ти можеш просто написати, якщо тобі щось потрібно, або щось термінове? Якщо новин немає, я працюю, мені ніколи читати твої вірші про кошенят”

Мамо, ну шо ти мені знову ці картинки надсилаєш? Доброго ранку, З Днем ангела,

Подружжя мріяло про приватний будинок, дивилися землю, зважували варіанти. Артем і Юля хотіли будуватися, проте грошей не вистачало. Свекруха запропонувала цікавий варіант: будуватися на її дачі. Старий будинок знести, а новий звести. Ідея виявилася заманливою, але з підвохом.

Подружжя мріяло про приватний будинок, дивилися землю, зважували варіанти. Артем і Юля хотіли будуватися,

— Софіє Іванівно, я востаннє прошу: приберіть свої банки з оцтом від моєї дитячої суміші! А ваша звичка варити холодець о третій ночі — це не “традиція”, це катування для всього під’їзду! Ви не господиня цієї квартири, ви — її прокляття!

— Софіє Іванівно, я востаннє прошу: приберіть свої банки з оцтом від моєї дитячої

— Олеже, ми друзі зі школи, я хрестив твого сина! Я дав тобі ці гроші під чесне слово, бо в тебе “горіли терміни”, а тепер ти кажеш, що “не пам’ятаєш обставин”? Ти купив собі нове авто, поки моя дружина рахує копійки на операцію!

— Олеже, ми друзі зі школи, я хрестив твого сина! Я дав тобі ці

— Яка пам’ять, Андрію? Які меблі дев’ятнадцятого сторіччя? У мене колектори під дверима стоять, а ти пропонуєш мені милуватися бабусиною шафою, в якій навіть молі вже нудно жити! Продаємо все: від паркету до люстри, або я за себе не ручаюсь!

— Яка пам’ять, Андрію? Які меблі дев’ятнадцятого сторіччя? У мене колектори під дверима стоять,

Після тієї поїздки на вечерю про Віру й Павла Васильовича почав шепотіти весь офіс. Але перед цим розгорівся гучний скандал. Полетіли голови, приїжджала поліція

Павло Васильович йшов коридором, і лише його високе становище дозволяло йому не бігти підстрибуючи,

Максим зрозумів — це кінець. Весь його картковий будиночок, вся його пиха розсипалися в одну секунду. Тваринний страх заповнив його цілком. Страх не перед поліцією, а перед тим, що через годину він опиниться на вулиці з валізами, без грошей

А куди, на твою думку, я повинен її діти? На вулицю викинути? Це моя

— Якби ж ти знала, як я тебе кохав, Ларочко! Більше за життя! — воркував мені на вушко одружений Юрик. Він ще не знав, що моє ім’я буде з ним назавжди. Тільки ім’я, але не я.

— Якби ж ти знала, як я тебе кохав, Ларочко! Більше за життя! —

Марія зірвала з голови вельон, і жбурнула його під ноги Андрію. У залі запала тиша, яка тривала рівно дві секунди. А потім

Атмосфера в залі була натягнута, як струна. Коли Андрій нарешті відкинув мереживо вельона з

— Не хочу я більше жити, Пашу, не хочу. Сил ніяких немає. — Клавдія Петрівна лежала на дивані, уткнувшись носом у стіну й бурмочучи ледве чутно.

— Не хочу я більше жити, Пашу, не хочу. Сил ніяких немає. — Клавдія