– Мамо… а ти мене справді любиш? Дуже-дуже? – Звісно, люблю! Що за питання? – Якщо любиш… то… можеш узяти кредит на себе? На весілля. Я потом віддам, поступово. З Максимом разом. Ми працюємо, заробляємо
Сонце вже сідало за обрієм, фарбуючи небо в рожеві та помаранчеві тони, коли Олена
– Мамо, я розлучаюся. – Чому? – здивувалася Марина. – Бо я не люблю її. І ніколи не любив. Це тато вирішив. Марина мовчала. Потім тихо сказала: – А я… я теж не любила. Сашко подивився на неї. – То чому ти з ним?
Марина стояла біля вікна, тримаючи в руках чашку з холодною кавою, і дивилася, як
— Банк забере квартиру, якщо я не віддам кредит! Ти мусиш продати машину й урятувати мене! — сказала свекруха так, ніби просила про щось зовсім дріб’язкове.
— Банк забере квартиру, якщо я не віддам кредит! Ти мусиш продати машину й
– Нічого ми тут робити не будемо бо це не наша квартира- сказала Аліна. – Чому я маю вкладатися в чужу квартиру, твоя мама сама сказала що це її власність. От і получається що я тут ніхто. А якщо появиться дитина вона теж буде тут ніхто? Сергій з матір’ю почувши слова Аліни оторопіли
— Нічого ми тут робити не будемо, бо це не наша квартира, — сказала
– Тетяно, твоя мати ображає моїх батьків – ледь стримуючись вимовив Захар до дружини.- Вона сказала або з’їжджають мої батьки або тоді і ми всі виїжаємо, поговори будь ласка з нею, ти ж не хочеш з’їжджати звідси?
Захар стояв у кухні їхньої маленької квартири, стискаючи кулаки так сильно, що кісточки побіліли.
— Ніно, я ціную нашу дружбу, але прошу тебе залишити мого сина у спокої! Рано Максиму думати про одруження. Йому тільки 25 років! Вибери собі іншого хлопця. Тобі ж все одно… — схвилювалася Марія Сергіївна.
— Ніно, я ціную нашу дружбу, але прошу тебе залишити мого сина у спокої!
Аліна не стала мене докоряти у зраді, влаштовувати сварок, проте, після цього випадку ми перестали дружити родинами. Саме тоді вона вирішила піти на другу дитину. Адже, наш шлюб «тріщав по швах».
Аліна не стала мене докоряти у зраді, влаштовувати сварок, проте, після цього випадку ми
— Мамо, — сказав Іван строго, — ти щось приховуєш. Я ж бачу. Ти ходиш, як не своя. І губу кусаєш. І не їси нічого твердого. Я ж помітив, як ти суп через край чашки п’єш. Оксана Петрівна не витримала. Сльози покотилися по щоках. — Сину… Лілько… я… я зубів не маю. — Як це — не маєш? — здивувалася Ліля
Оксана Петрівна стояла біля вікна своєї старої хати в селі Зелена Долина і дивилася,
” Бо між Мар’яною й Степаном було те, що не скажеш словами: було кохання, було чекання, було прощення”- говорили люди в селі. Але що там сталося насправді, так ніхто і не дізнався…
Село Липівка лежало в долині, де дві річки зливалися в одну, наче дві плітки,
Чим ближче Оксана підходила до дому, тим сильніше хвилювалася. Вона йшла зовсім повільно, відтягуючи момент розмови з мамою…
Чим ближче Оксана підходила до дому, тим сильніше хвилювалася. Вона йшла зовсім повільно, відтягуючи

You cannot copy content of this page