— Тарасе, якщо ти зараз же не випустиш ту кляту фритюрницю з рук, я клянуся — наступною в киплячу олію полетить твоя колекція журналів «Рибалка-професіонал» за 2012 рік! Ти обіцяв мені «тиху вечерю при свічках», а не хімічну атаку на всю квартиру і декорації до фільму «Пекельна кухня»! У нас штора вже змінила колір з кремового на золотисто-коричневий, і я підозрюю, що вона теж тепер хрумтить!
— Тарасе, якщо ти зараз же не випустиш ту кляту фритюрницю з рук, я
— Маркіяне, якщо ти ще раз покладеш цю іржаву шину на «своє» місце під вікном, я подам на розлучення і вивезу тебе разом із твоєю ластівкою на металобрухт! Це не твоя приватна власність, це прибудинкова територія, де сусіди вже два дні планують твій урочистий самосуд за допомогою сміттєвих баків!
— Маркіяне, якщо ти ще раз покладеш цю іржаву шину на «своє» місце під
— Оксано, я тебе благаю, не роби з цього трагедію античного масштабу! Я просто йду в школу послухати про успішність нашої дитини. Що там може статися за годину? Ну, зберуть по двісті гривень на штори, ну, кивну головою вчительці — я дорослий чоловік, я керую відділом логістики, невже я не впораюся з групою матусь у вайбері?!
— Оксано, я тебе благаю, не роби з цього трагедію античного масштабу! Я просто
— Вася, якщо ти зараз не покладеш цей шматок пармезану на місце, я за себе не відповідаю! Ця голова сиру коштує як крило від літака, а ти намагаєшся потерти його в макарони по-флотськи?! Ми сьогодні готуємо «автентичну вечерю» для твого шефа, а не обід у заводській їдальні, тож відійди від плити і не дихай на пасту, бо в неї порушиться текстура!
— Вася, якщо ти зараз не покладеш цей шматок пармезану на місце, я за
— Ти стаєш старшою, Аріно, а я в повному розквіті сил! Я йду від тебе. Синові все поясню сам, — заявив чоловік…
— Ти стаєш старшою, Аріно, а я в повному розквіті сил! Я йду від
— Мам, нові стіни замість вас говорити не будуть.Страху не було. — Продаймо його. Він довго мовчав, дивлячись у підлогу — А ми як?
За двадцять років заміжжя я звикла все тримати в голові: робочі проєкти, сімейний бюджет,
Софія пішла на кладовище. Вона стояла біля могили матері. Мати жила в часі, коли правда могла зруйнувати життя
Коли Софія повернулася до рідного міста після десяти років життя за кордоном, їй здавалося,
На тобі ж лиця немає. — Оленко, вибач, мої батьки знайшли це у моїй кишені. Після кількох гудків ми почули тихий, надривний плач. — Алло, Віка?
Того дощового вівторка небо над містом затягнуло важкими сірими хмарами. Я стояла посеред кімнати
-Мамо, треба переписати хату на онуків, щоб потім не було клопоту з паперами. — Мамо, ти якась не така сьогодні, — зауважила донька Оксана
«Дім сповнювала тиша, яка з часом стала важчою за саму жалобу. Діти навідувалися регулярно,
Вкрадене весілля і ввідане молодшій сестрі. Задоволені батьки, невже вони Інну ніколи і не любили?
Вітальня дихала ароматом лілій та дорогих парфумів, але Інні здавалося, що вона задихається від

You cannot copy content of this page