Павлина давно в розлученні. Всі її жаліли. Чоловік негідник, двоє діток, свого житла немає, бла бла бла всі їй винні і зобов’язані. Ось і їздив Петро рано вранці, до роботи, город сестрі обробляти. А після цього ювілею як підмінили

– «А тепер … скільки часу … наша іменинниця … проводить на городі???» – ведучий задавав гостям чергове веселе питання про ювілярку.

«15 годин» – вибрали гості варіант відповідей.

Ще б. Город у Павлини весь час доглянутий, политий, прополотий. Урожай продається, роздає друзям, заготовлює на зиму. Господиня Павлина. Кожному відомо.

Брат Павлини – Петро сидів, опустивши голову. Останнє запитання ведучого – про город, і відповідь гостей, його покоробила.

Адже це його силами щороку город Павлини був посаджений, доглянутий, зібраний, перекопаний.

Петро мав сім’ю. Павлина давно в розлученні. Всі її жаліли. Чоловік негідник, двоє діток, свого житла немає, бла бла бла всі їй винні і зобов’язані.

Ось і їздив Петро рано вранці, до роботи, город сестрі обробляти. А після цього ювілею як підмінили. Прикро йому стало. Сестра, виявляється, всім розповідала, що це вона, сердешна, рано вранці город обробляє. Благо паркан високий, з вулиці не побачиш, що на городі робиться.

Дзвонить йому Павлина, мовляв чому не приходиш? Город заростає. А він відмовляється справами та роботою:

– Діти дорослі. Говори синові та зятю. Нехай допомагають.

Ніколи дітям матері допомагати. Зять тещу не шкодує. Син приходить тільки коли пенсія. Слова йому не скажи – відразу йде. Яка там допомога.

Стала Павлина батькові – матері скаржитися: не допомагає брат. Друзям при нагоді теж – поганий брат, сестрі не допомагає.

Пішла чутка по селу – Петро з сестрою в сварці. Батько з матір’ю, наслухавшись скарг дочки, написали їй дарчу на будинок, залишивши сина без спадщини. Племінники вовком на дядька дивляться. Звикли, що він матері у всьому допомагає, а мати їх не чіпає.

Загалом ворожнеча.

Ось і думаю – з такими родичами і ворогів не треба.