Коли була маленькою мріяла стати вчителем, це так прекрасно навчати дітей, давати їм свої знання. Закінчила школу відмінно з відзнакою. Я любила вчитися, особливо мені легко давалась англійська мова. На цьому і зупинилась.
Закінчила інститут 3 роки тому. Освіта філологічна, але як з часом побачила, нікому філологи в моєму місті не потрібні, викладач, філолог і перекладач англійської мови – і тим не менш хорошу роботу знайти неможливо. В школу йти ні за що не хотіла, боялася. Спочатку шукала роботу по професії, пізніше секретарем, але не брали, немає досвіду. Пощастило, взяли на завод, але він був на межі банкрутства, я зрозуміла, що сенсу немає, і не стала там працювати.
Влаштувалася продавцем-консультантом – але там не склалось, обіцяли золоті гори, а в кінці місяця, ще я залишилась перед ними в боргу. Потім вдалося влаштуватися адміністратором в салон краси, хоч заробітна плата мінімальна і без запису у трудову, але я і з такими умовами готова була працювати. І тут не склалось, салон закрився через місяць. Ще півтора року шукала-намагалася щось знайти, але нічого кращого офіс-менеджера, не пропонували.
Потім я таки зважилася піти працювати в школу, домовилася в одній, мені дали 3 і 5 класи. Як я була рада, що тільки молодші класи, адже я так боюсь підлітків. Але прийшовши вже в кінці серпня, як домовлялися, мені сказали, що взяли людину з досвідом. Тоді одногрупник запропонував мені своє місце, в іншій школі, хоча вона дуже далеко від мене, але мені було байдуже. Я приїхала, мене переконали взяти всі класи.
А тепер наближається вересень, і я плачу. Я боюся морально, я нічого не розумію, що треба робити, хоча мені пояснюють, не знаю, як підготуватися до уроків, і мені дуже боязко. Я пошкодувала що наважилась піти в школу працювати. Хотіла все кинути і знову влаштуватися в салон краси, але вже пізно, мені незручно перед директором, він вже відмовив комусь, хто дзвонив і питав про цю вакансію, бо взяв мене.
Перед мамою і всіма друзями і родичами мені соромно, що стільки років я не можу знайти роботу. Мама думає що я взагалі працювати не хочу, хоча я дуже хочу. Як їй пояснити, що боюсь я працювати в школі з дітьми, особливо зі старшими? На другу освіту грошей немає.
Мені 26 – а я ніхто. Тепер чекаю понеділка і плачу. Я навіть перед звичайною аудиторією виступати не можу, а що вже говорити про підлітків. Може хтось дати раду, що мені робити?
Фото pixabay.com
