Мені тоді ще не виповнилось 12 років, коли одного дня ми поїхали з мамою в гості до бабусі в село. У неї саме гостював мій двоюрідний брат – вредний малий, з яким ми не ладнали. І от він черговий раз мене образив – доки мама з бабусею розмовляли в кімнаті, брат облив мене водою. Взяв вазу з водою і прямо мені на голову, все волосся і одяг були мокрими.

Брата насварили, мене пожаліли. Бабуся пропонувала залишити мене у неї, але мама відмовилася: моя молодша сестра була в дитячому садочку, нам потрібно було поспішати аби встигнути її забрати.

Мені видали братовий светр, а з волоссям виникла проблема. На вулиці зима була, досить холодно – градусів 10 нижче нуля. Але що поробиш? Стали збиратися. Бабуся дала мені рушник, зверху я ледве-ледве натягнула шапку. Вийшла така сабі яйцеголова я.

Мама прогріла машину, треба було тільки швиденько до неї добігти, з чим я впоралася на п’ять. Але в дорозі сталось зовсім неочікуване машина неочікувано заглохла в полі. Мама пробувала зупинити автівку, щоб нам хтось допоміг. Через деякий час зупинилася синя машина. Дуже добрий на вигляд дядечко запросив мене в салон його авто, щоб я не замерзла в маминій, яка вже встигла охолонути, а сам відкрив капот і почав щось там робити.

У салоні авто був хлопчик, на кілька років старший за мене. Не пам’ятаю, як він виглядав, і чому так сталося, але ми «мило» поговорили: він назвав мене дурепою, я його – недоумком. Я образилася, демонстративно відвернулася і стала оглядати салон машини. Мою увагу привернула зв’язка невеликих білих журавликів з паперу, що висіла на дзеркалі заднього виду.

У мене завжди руки не з того місця росли, навіть паперовий кораблик нормально не виходить, завжди криво-косою виходив. Я вдивлялась в цих журавликів, потім вирішила помацати і потягнулася з заднього сидіння до них. Якраз дядечко відкрив двері, сказав, що все гаразд, ми можемо їхати. Він зауважив мій інтерес і запитав: – Подобаються? Хочеш, я тобі одного подарую? Я кивнула, і вже через хвилину в моїх руках була жадана пташка.

Ми подякували нашому рятувальнику, сіли в автівку і благополучно дістались додому.

А журавлик ток у мене зберігся, я довгий час вважала його своїм талісманом. До недавніх пір він висів у моїй кімнаті у мами вдома.

***

Перед знайомством з батьками нареченого я нервувала. Даремно, відразу скажу: вони виявилися милими людьми. Мама хлопця майже відразу почала показувати сімейні фотоальбоми. Коли ми долистали до знімка, зробленого під час походу за грибами, я застигла: на капоті синьої машини стояли кошики з грибочками, а за лобовим склом чітко виднілася зв’язка білих паперових журавликів.

– Щось трапилося? – занепокоїлася господиня будинку, дивлячись на мене.

– Ні-ні, все гаразд, – поспішила запевнити я і розповіла про той випадок, коли нам допомогли з машиною взику. Мій майбутній чоловік цю історію від мене почув вперше, і, в процесі розповіді, у нього все більше витягувалось обличчя. А його тато засміявся, як тільки я закінчила розповідати:

– Дура, говорить … Ой, не можу! Це я тоді був, ще журавлика тобі подарував. Ви з мамою поїхали, а син мені заявив, що ніколи в житті не одружується: всі дівчатка – шкідливі і неприємні.

Я пожартував, що. можливо, щойно з нареченою познайомився. А він – мені: «Мене ця дура недоумком обізвала! Ніколи з нею не одружуюся!» Ой, не можу …

Знайомство, та на тлі цього збігу, пройшло дуже добре. Я потім мамі розповіла, вона здивувалася: – Що ж. Хто б міг подумати? Бувають же в житті такі збіги! А знаєш, я пам’ятаю той випадок: чоловік тільки щось посмикав під капотом, і машина відразу завелася. Я потім в автосервіс їздила, мені сказали, що все добре з автомобілем. Може, це був якийсь знак долі?

Може. Все може бути. Паперового журавлика, подарованого мені моїм майбутнім свекром багато років тому, я забрала від мами. Виявилося, що тих пташок змайстрував мій наречений. Він тоді захоплювався орігамі, і зробив ту зв’язку в подарунок татові. Мій сувенір і раніше мав для мене ціну, а зараз і зовсім став безцінним: мій майбутній чоловік весь цей час незримо був поруч зі мною.

Читайте також: Катька дівка хитра, чоловіками вертить, як сама того хоче. Приїхала в гості до чергового кавалера в базарних чоботях, а поїхала в нових дорогущих. Тепер прикидає, як би їй тепер шубку норкову на соболину оновити

А ми з нареченим, напередодні весілля, знайшли собі розвагу: все мусолимо ту дитячу сварку, яку толком і не пам’ятаємо, і обзиваємось. Люблячи, не всерйоз. Ну смішно ж: дура і недоумок, через 13 років, стануть чоловіком і дружиною.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!