— Ну, Оксано, ти ж бачиш, що ти пересолила? — Галина Іванівна, свекруха, стояла над столом, схрестивши руки. Її погляд був зосереджений на мисці, де невістка намагалася вимісити дріжджове тісто для святкового пирога.
Оксана зітхнула, ледь стримуючи роздратування. “Я солю так, як люблю я, Галино Іванівно. І я вже багато років печу цей пиріг, він завжди виходить ідеальним,” — відповіла вона, намагаючись зберегти спокій.
Галина Іванівна не здавалася: “Ідеальним? Я знаю, що таке ідеальне тісто! Моє тісто пухке, як хмара, а це — забите. Ти додала занадто багато борошна. Дай, я покажу, як треба…”
І, не чекаючи дозволу, свекруха занурила руку в миску, додаючи трохи олії та води. Це було порушенням усіх негласних “кухонних” правил.
— Галино Іванівно, зупиніться! — підвищила голос Оксана, витираючи борошно з обличчя. — Я ціную Ваше бажання допомогти, але це моя кухня і мій рецепт. Я сама відповідаю за цей пиріг. Я вже не маленька дівчинка!
Настала тиша. Свекруха знітилася, витягнувши руку з липкого тіста.
— Я… я просто хотіла, щоб син був задоволений… Він завжди любив моє тісто, — прошепотіла вона, і в її голосі прозвучала не критика, а образа та страх втратити свою важливість.
Оксана раптом зрозуміла: річ не в солі чи борошні. Річ у тому, що свекруха відчуває себе непотрібною.
— Знаєте що? — пом’якшила голос Оксана. — Я дороблю цей пиріг. А Ви мені, будь ласка, покажіть, як Ви робите свою фірмову начинку з м’ясом. Ту, що чоловік так любить. Я хочу навчитися робити її саме так, як робите Ви.
Обличчя Галини Іванівни засвітилося.
— О, так! Моя начинка — це справжній секрет! Там потрібен особливий бульйон… Сідай, доню, я розповім!
Ввечері на столі стояли два пироги: один — з Оксаниним ідеальним тістом, інший — з фірмовою начинкою свекрухи. Обидва були чудові. І головне — мир на кухні було відновлено. Жінки зрозуміли, що можуть бути сильними господинями, не перетинаючи кордонів одна одної. Вони просто мають різні “ідеали”, і це нормально.
Оксана та Галина Іванівна, примирившись після кулінарної баталії, готувалися до вечері. Чоловік, Ігор, уже сидів за столом, передчуваючи подвійну порцію сімейного затишку.
Коли обидва пироги — Оксанин ідеальний та Галинин з її фірмовою начинкою — були виставлені, Ігор смачно присвистнув.
— Мамо, Оксано, ви справжні чарівниці!
Галина Іванівна, вся сяюча, простягнула йому шматок: — Це мій, синочку. Скуштуй. Тут та сама, моя таємна спеція.
Оксана скептично підняла брову. Вона знала, що свекруха завжди любила містифікувати прості речі, називаючи звичайний чорний перець “таємною східною сумішшю”.
Ігор, надкусивши пиріг, одразу застиг. Його очі стали широкими, він почав часто дихати.
— Мамо… що це? Це не схоже на твій пиріг! Що ти туди поклала?! — він ледве вимовив це, намагаючись не ковтати.
Галина Іванівна обурилася: — Як це “що”? Все, як завжди! Цибуля, м’ясо, бульйон і… — вона замислилася, — …а, ну так, і трішки моєї нової “секретної приправи”! Я купила її у бабці на ринку, вона сказала, що смачно.
Оксана вихопила пакунок, який світився на полиці. На ньому дрібними літерами було написано: “Гострий перець Чилі”.
— Галино Іванівно! Ви поклали перець Чилі, від якого плачуть всі ?! — Оксана кинулася за водою.
Свекруха, не розуміючи паніки, ображено відмахнулася: — Ну і що? Кажу ж, трошки! Бабка сказала, що треба для гостроти відчуттів!
Oleksandra
Тут у двері постукали. На порозі стояв сусідка Люда, яка забігла “на хвилинку”.
— Ой, як у вас пахне! Що, Галя, знову свої фірмові пиріжки? Аж очі ріже, так пахне, — вона підійшла ближче і раптом кинулася чхати.
Ігор, нарешті відпивши води, сміявся крізь сльози.
— Оксано, знаєш що? Це, мабуть, дійсно була найцікавіша спеція в історії наших стосунків. Мамо, обіцяй, що більше не будеш купувати нічого без мого дозволу.
Галина Іванівна, вже зрозумівши свою помилку, але зберігаючи гідність, кивнула.
— Добре. Але свій фірмовий рецепт я тобі все одно не віддам, — і посміхнулася Оксані.
Оксана посміхнулася у відповідь: — І не треба. У нас тепер є два фірмові пироги: ідеальний та. секретний.
Рішення про наступний крок було прийнято швидко: вони йдуть у гості до сестри Галини Іванівни, тітки Лідії, яка славилася своїми довгими промовами про те, що “молодь зовсім не вміє готувати”.
Це була ідеальна нагода продемонструвати новознайдену сімейну злагоду та кулінарну міць.
На звану вечерю, відповідно до “кухонного перемир’я”, взяли обидва пироги:
Оксанин Пиріг: Елегантний, з “ідеальним” тістом і делікатною грибною начинкою.
Галини Іванівни Пиріг: Залишок того самого “екстремального” м’ясного пирога, приправленого перцем Чилі на мільйон сковелів (його брали виключно “для розваги” і як сімейну реліквію).
Діалог 3: Збір у Дорогу та Тест на Довіру
Оксана: (загортаючи пиріг у фольгу) Галино Іванівно, Ви взяли свої знамениті “секретні” серветки?
Галина Іванівна: (з гордістю) Звісно! Навіщо ж мені ці магазинські? Я спеціально випрасувала накрахмалені! А ти, Оксано, перевірила, чи ти часом не поклала до свого пирога ще одну “спецію”?
Оксана: (сміється) Ні-ні! Мій сьогодні чистий, як сльоза! Але, можливо, варто попередити тітку Лідію про другий пиріг?
Галина Іванівна: Що ти! Це ж буде нудно! Лідія має скуштувати його без попередження. Вона завжди каже, що наші страви занадто прісні! (Хитро підморгує).
Коли принесли Оксанин пиріг, тітка Лідія обережно скуштувала, кивнула і прокоментувала: “Непогано, Оксано. Але в мої часи тісто було пухкіше”. Оксана лише усміхнулася, згадавши урок свекрухи.
Головний урок: жінкам не потрібно бути однаковими, щоб бути командою. Достатньо просто поважати різну силу іноді трохи “гострого”, але завжди щирого внеску. І тоді сімейний стіл завжди буде накритий з любов’ю та злагодою.
Валентина Тодоренко
