fbpx

Перші два місяці по від’їзду Вероніки за кордон, до далекої Англії я її не турбувала, не писала. Адже розуміла, що вони давно не бачили з чоловіком і і хочуть побути разом сім’єю з дітками. Але пройшло ще три місяці і Вероніка так нічого й не писала і не дзвонила мені. Я вже сама написала їй спитала як в неї справи, та відповіді так і не дочекалася

Всюди зазвичай пишуть і всі говорять про зраду чоловіків жінкам. Однак мало хто з нас, розповідає, про жіночу зраду до подружки.

А особливо це стосується дружби. Багато хто з жінок любить говорити: “О та в мене так багато подруг, я і ті подзвонила, і з тою поговорила, а з іншої пішла на каву” Я теж так колись думала, що в мене насправді є багато подруг. Але життя та час показали зовсім іншу картину.

Першою моєю подругою була Христина, з нею ми дружили в школі з четвертого класу по шостий. Разом сиділи за партою на уроках після школи, разом гуляли та робили домашні завдання.

Одним словом ми були не розлий вода, ніколи в нас не було ніяких сварок, навіть через дрібниці. Та от після закінчення шостого класу, ми вдвох та наші батьки вирішили, що будемо поступати до ліцею в місто. Звісно, підготовку до вступу ми теж проводили разом. На екзамені сиділи також разом, писали диктант з української мови.

Тож коли виявилося, що я здала, а моя подруга Христина ні, то вона це не прийняла. Ви не повірите, яке моє було здивування, коли вона просто перестала зі мною розмовляти та більше не приходила.

Я намагалася якось з нею зустрітися, приходила додому щоб поговорити, але двері були зачинені.
На той час мобільних телефонів ще не було. Я звісно другий екзамен не пройшла та повернулася назад у школу в сьомий клас. А Христина не вернулася в село в школу а пішла у місто у звичайну школу в сьомий клас.

Так після цього ми більше не бачились і не спілкувались. Роки йшли, життя також вирувало дальше.

Я одружилася, невдовзі в мене появилася донечка. Та на жаль у нас були певні проблеми з мовою. Тож мені прийшлося з донькою поїхати до області та ходити до спеціалізованої школи, в якій навчалися дітки які не говорили або погано говорили.

Там я познайомилася з Веронікою, такою ж мамою хлопчика який теж погано розмовляв. Ми дуже з нею здружилися, можливо навіть через те, що мали спільну проблему з дітьми.

Діти наші теж дуже здружилися, ми часто з ними гуляли. Пізніше літом коли школи не було то їздили в гості одна до іншої. Вероніка теж жила в селі, не дуже далеко від мого села. Але так як в неї чоловік знаходився за кордоном вже декілька років. То вона дуже скучала за ним і діти також. Зібравши всі документи вона і поїхала до нього.

Я звісно дуже сумувала, мені не хотілося щоб моя подруга їхала, адже я вже так до неї звикла. Та вона говорила мені та заспокоювала, що ми обов’язково будемо зідзвонюватися по відеозв’язку, а можливо й невдовзі як вона там влаштується, то я зможу поїхати до неї в гості.

Перші два місяці по від’їзду Вероніки за кордон, до далекої Англії я її не турбувала не писала. Адже розуміла що вони давно не бачили з чоловіком і і хочуть побути разом сім’єю з дітками.

Але пройшло ще три місяці і Вероніка так нічого й не писала і не дзвонила мені. Я вже сама написала їй спитала як в неї справи, та відповіді так і не дочекалася. Відповіді так і не отримала і до цього часу. Я її ще намагалася декілька раз писати і дзвонити. Бачила що вона знаходиться в мережі, адже вона виклала свіжі фото дітей з чоловіком та їхнього відпочинку.

От мені чомусь не відповідає.  Я і справді не розумію чому? З однієї сторони я можу зрозуміти, що в кожної з нас є своє життя свої проблеми та турботи.

А з іншої мені так боляче та образливо, думати, що людина, яку я вважала своєю близькою подругою, ділилися своїми секретами, радістю та негараздами, може просто так проігнорувати. Не знаю як там в неї життя, але навіть якщо її не дуже, можливо якісь і справді має проблеми, Але чому вона мовчить, я не розумію? Адже раніше вона ділилася також зі мною усім.

Тож після таких двох зрад виявляється так званих подружок, я зовсім перестала вірити в жіночу дружбу.

Любичі читачки, якщо ви маєте якісь схожі історії про своїх подруг, то пишіть в коментарях а також, я буду дуже рада якщо ви, прокоментуйте мою історію або дасте якусь пораду.

Автор: Віра Лісова. Передрук заборонений.

You cannot copy content of this page