Іванка та Тарас були з самого малечку разом. Всі дев’ять класів вони відсиділи за однією партою. А по закінченню Тарас наважився та запросив Іванку до річки та освідчився її. Однак, Іванка не сприйняла це освідчення серйозно.
Адже, вона вже наскільки привикла до Тараса, як до друга, то вже розглядати якось його по-іншому і не могла. Після закінчення школи вони обидвоє поїхали на навчання до столиці, тільки до різних університетів. Та навчання вдавалося тільки Іванці, а от Тарас постійно ходив на перездачі. Це все закінчилося тим, що хлопець був змушений покинути навчання та повернутися додому. Бо все-таки один предмет він не здав і з викладачем не можна було домовитись.
Іванка та Тарас домовилися, що будуть часто зідзвонюватись та розповідати про свої справи. Приїхавши додому Тарас пішов учитися до місцевого училища, взявся за навчання, однак про кохану Іванку не забував та часто телефонував.
То дівчина не завжди відповідала йому, а як відповідала то якось дуже коротко і говорила що, зайнята. Тарас щось відчув недобре, зібрався та поїхав до коханої в столицю. Та там його Іванка зустріла не сама а в компанії, як вона сказала свого хлопця Бориса.
Тарас побачив, яка Іванка щаслива, як дивиться закоханими очима на Бориса, і вирішив їм не заважати та забути про дівчину. Так вони перестали спілкуватися, але через два роки вони знову зустрілися. Іванка приїхала до їхнього малого містечка відвідати рідних та повідомити, що через місяць у неї весілля з Борисом.
І там вони зустрілися з Тарасом випадково, погляд хлопця спантеличив дівчину, та що вона прийшовши додому увесь вечір думала про Тараса. Вона і сама не розуміла що з нею відбувалося всередині в душі. Тарас сам дізнавшись, що його кохана одружується, прийшов до них додому та благав Іванку не одружуватись з Борисом, бо він її безмежно кохає і хоче бути поряд.
Та дівчина відповіла йому що вже все пізно, вона все-таки вийде заміж за Бориса. І через декілька днів вона повернулася до столиці щоб готуватися до весілля. За декілька днів до весілля у родині Іванки сталося горе, дідуся не стало. Однак весілля вирішила не скасовувати, адже вже багато грошей було потрачено і все майже було готове.
Дорогою до РАЦСУ їм назустріч ішла похоронна процесія. Іванка дуже нервувалася, їй було не по собі, але вона ж не могла бути у двох місцях одночасно. Борис намагався заспокоїти свою наречену. Весілля все ж пройшло без пригод, однак Іванка вже точно зрозуміла, що не кохає Бориса, а все більше думає та згадує за Тараса.
Тарас за цей час теж встиг одружитися, та подружнє життя в нього не клеїлось, часто сварився з дружиною.
Із-за цього він теж почав згадувати за Іванку, йому було цікаво як вона тепер живе.
Так думаючи одне про одного кожного дня, вони одночасно не витримали та поїхали до того місця біля річки, де вони часто зустрічалися. Яке було їхнє здивування, коли вони побачили там одне одного. Тарас та Іванка зрозуміли, що їхні серця та душі відчувають одне одного.
Кожен вибачався, за свої вчинки, за те що одружилися з іншим. Але після цього вони, зрозуміли, що послані Богом одне одному. І незважаючи на ті всі випробування, які обидвоє пережили, вони були просто щасливі, що нарешті разом.
Ця історія розповідає про те, чи справді бувають люди даровані одне одному згори? І чи варто вірити в погані прикмети?
А яка ваша думка, любі читачі будь- ласка діліться своїми враженнями в коментарях та пишіть нам по адресу. Хто має бажання поділитися з нами своєю історією з життя, надсилайте листа на адресу редакції. Всі імена будуть змінено. [email protected]
Ваша, Віра Лісова.
