Подарунок долі від Бога, Марічка, знайдена мною в сміттєвому баку

Мені 46 років у мене звичайна, але багатодітна сім’я. У нас з дружиною п’ятеро хлопчаків. Ми давно вже мріяли про доньку, але все ніяк не виходило. Ось так і вийшли у нас п’ятеро богатирів. Джерело

Цей осінній день не віщував нічого особливого. Все, як завжди, по дорозі на роботу я завжди вже протягом 15 років шлюбу викидав сміття. І цей день не відрізнявся від тих. Я так само зібрав з ранку сміття, поцілував дружину і діточок і пішов.

Підходячи до сміттєвих баків я почув плач дитини. Я не міг зрозуміти звідки він долинає, але я виразно чув саме дитячий плач. Я підходив до сміттєвих контейнерів, а плач дитини було чути все виразніше.

Коли я підійшов майже впритул, я чітко зрозумів, що плач дитини доноситься саме з сміттєвих баків. Я підбіг і тільки чув дитячий плач. Малюк був закиданий сміттям. Я почав відкидати пакети зі сміттям, і ось нарешті я добрався до нього.

Читайте також: Моя дружина вбuла нашого сина. Бідний мій хлопчик, він напевно і не зрозумів, що ВСЕ

Господи. Те що я побачив, це просто жaх.

Зовсім крихітний згорток, в зовсім тонкому покривальці, наплакався до такої міри, що вже аж синій.

Моє сeрце розрuвалося від побаченого. Ну як же так. Як можна викинути в сміттєвий контейнер живого чоловічка.

Я взяв її на руки, вкрив її своєю курткою і притискаючи до себе побіг з нею додому. Прибігши додому, на порозі мене зустріла моя дружина Світлана. Вона дивилася на мене величезними очима і не розуміла, що відбувається.

Я все їй пояснив. Коли Світлана стала розгортати ту найтоншу пелюшку в якій викинули дитину, це була дівчинка. До тiла дівчинки пелюшка просто прилипла. Світлана зі сльозами переповила її в чисті пелюшки, закутала в тепле покривало і нагодувала тепленькою сумішю. В цей час я викликав швидку допомогу і міліцію.

Вона не спускала дитину з рук, притискаючи її до себе, Світлана дихала їй на обличчя, щоб малятко зігрілася швидше.

Маючи свої п’ятьох синів наше сeрце розрuвалося від болю. У малятка зовсім вже не було сил плакати, вона заснула.

Приїхали медики і поліція. Я все розповів як є. Вони забрали дитину і відвезли. Ми не могли зі  прийти до тями. Я не пішов на роботу і ми весь день не знаходили собі місця.

Ми дзвонили в лікарню кожну годину, щоб дізнатися як ця маленька крихітка себе почуває. На всі дзвінки нам відповідали, що дитина в рeанімації і у неї переохолодження. Пройшов цілий місяць перш ніж з рeанімації і її перевели в звичайну палату. Їй потрібен був хороший догляд.

Порадившись з дружиною, ми вирішили, що це нам знак. Подарунок долі від Бога. Адже ми завжди хотіли дочку, а виходили тільки хлопчики.

Ми тут же зайнялися оформленням всієї необхідної документації, для того щоб маля удочерити. Це зайняло у нас майже півтора місяця, але ми впоралися. За цей час наша Марічка (таке ім’я ми дали дівчинці) остаточно видужала, і ми змогли забрати її додому.

Ми були найщасливішими людьми. У нас з’явилася довгоочікувана донечка, а у наших п’ятьох синів довгоочікувана сестричка.

Ось таке щастя ми маємо з сміттєвого контейнера.

Марійці зараз вже 5 років. Брати її звичайно оберігають як алмаз. Постійно сперечаються хто з них буде відводити її в дитячий сад, а хто забирати. Навіть розклад склали.

До речі кажучи, ту жінку яка викинула маленьку Машу в сміттєвий контейнер так і не знайшли

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram