Такої весни у мене ще не було. Всі люди в переживаннях, бо не простий час, чоловіків забирають, жінки виїжджають закордон з дітьми. Словом, не пощастило нам з сусідньою країною.
Та це не стало нам завадою, щоб зустрітися та віддатися нашим почуттям. Ми деякий час забували про небезпеку та планували довгожданну зустріч.
Коли зі мною поруч Богдан, світ грає всіма барвами веселки та перестає бути звичним. Навіть при розмові ми досягали нових висот блаженства.
Звати мене, Марина. Мені 42 роки, маю трьох діточок, дві донечки та синочка. Чоловік пішов служити добровільно.
Так, я все розумію, що роблю неправильно. Можете мене судити як хочете. Я й сама не знаю як так вийшло, що мої почуття взяли верх наді мною. Познайомилася я з Богданою у магазині у відділі заморожених продуктів. Він вибирав пельмені. З сумним виразом обличчя.
Я до нього підійшла і просто допомогла вибрати їх. Підказала, які смачніші. Так і завʼязалася наша розмова. Розмова ні про що. Протягом місяця ми випадково зустрілися 4 рази. А на пʼятий раз ми пішли на каву у кавʼярню. Розговорилися про життя.
Зі мною Богдан був собою. Я відчувала, що він щирий. Розповідав мені про свої найпотаємніші бажання, про своє життя. Ми обоє відчули, що цю весну нам марнувати непотрібно. Нам було легко мовчати і легко говорити. Ми хотіли бути разом.
Відтоді, це кохання стало нашою таємницею.
Та одного дня дві яскраві смужки на тесті привели мене трохи до тями.
Не знала радіти чи сумувати. Оскільки, останній раз зі своїм чоловіком була ще рік тому.
Довго підбирала потрібні слова для Богдана, таки наважилася розповісти.
-Що? Та я дуже радий, що вийшло саме так. Все буде добре, не переживай. Сказав, Богдан.
-З тобою поряд я кохана жінка. З тобою я дійсно щаслива.
Та цілу ніч я не спала, все думала, як розповісти це чоловіку, і що робити дальше.
А що б ви мені порадили? Що ж я маю робити? Що сказати?
Я дуже переживаю. Бо коли розповіла про себе кумі, то вона як грюкнула дверима аж стіна трісла. Найближча моя подружка незрозуміла. А що вже казати про чоловіка.
Автор: Особлива.
