Любомир ще із самої школи мріяв як він поїде в далекі краї. Та як він цікавився всякою технікою то ж і не дивно, що країною якою він мріяв з дитинства то була Японія.
Адже там на його думку було все, щоб його могло зацікавити. Він і сам мріяв коли-небудь зробити свій винахід.
Так закінчивши школу, та технічний інститут, хлопець все-таки довго збирав документи та гроші але поїхав у країну своєї мрії.
Та як він до того вивчив мову, то то зміг влаштуватися і на роботу, яка була якраз зв’язана з виготовлення новітніх технологій.
Любомирові було дуже цікаво там працювати. Але хлопець навіть не догадувався, що його буквально за рогом, чекає справжнє кохання.
Надія, теж захотіла побачити світу і за випадком долі, друга її порадила поїхати до Японії. Там можна було працювати аніматором, робота неважка а гроші платили добрі.
А жила дівчина неподалік від Любомира. То так вони і познайомилися зустрівшись на вулиці. Все частіше стали випадково зустрічатися, тож і не дивно що через півтора місяця вони стали зустрічатись.
Через декілька місяців вони змогли винаймити для себе спільне житло. Переїхали туди а невдовзі Надія дізналася що знаходиться при надії.
Так у них появилася донечка, після появи якої вони узаконили свої стосунки. Жили вони добре, працювали, в Надії було багато планів і мрій.
Все було б нічого, якщо б в Любомирові не зателефонували з України, та не повідомили, що його мати занедужала і немає кому за нею попіклуватись.
Адже батька чоловіка вже давно не стало, а братів чи сестер у Любомира не було. Увечері коли сім’я зібралася на кухні, то Любомир повідомив Надії, що потрібно збирати валізи та повернутися в Україну.
Він розповів що його мати занедужала і потребує догляду. Та Надія почувши це не дуже зраділа, а а навпаки сказала, якось по-іншому вирішити ситуацію.
Вона запропонувала чоловікові, щоб той на Україні людину найняв, щоб вона доглядала за його матір’ю. Та Любомир не хотів навіть чути, він говорив до дружини, як вона може таке пропонувати, адже це його мати.
Та Надія впевнено сказала до чоловіка, що вони з донькою нікуди не поїдуть, а залишаться тут. Адже жінка от тільки недавно почала заробляти непогані гроші і вона не хоче це втрачати, і доньці скоро до школи, а вона вже її записала у один із найкращих закладів.
Тож в Любомира і виходу не було як назад в Україну самому. Спочатку вони часто зідзвонювалися і списувались.
Донечка теж хотіла спілкуватися з батьком, а з часом все рідше і рідше. А через деякий час Надія повідомила чоловіку що вона зустріла того чоловіка, з яким у неї однакові погляди на життя та мрії.
-Поки ти був дома, я тут собі знайшла іншого. Тобі нема чого уже повертатися до мене. Газдуй собі у себе вдома-сказала дружина.
А чоловік якраз збирався повідомити дружину, що скоро зможе приїхати, бо матері не стало.
Віра Лісова
