Знаєте, як я про це дізналася? Коли чоловік забирав мене з новонародженим малюком, він приволік великий букет квітів і подякував за сюрприз. На мій здивований погляд, він пояснив за який саме «сюрприз» він так вдячний.
– Та як ти міг? Як тобі взагалі в голову прийшло що я, своїми власними руками, відправлю до тебе іншу жінку? Ти зовсім здурів? Мені там що, по-твоєму, зайнятися більше нічим було, крім як про твоїх задоволення піклуватися?
Поки ми з’ясовували стосунки, під’їхали свекри. Оличчя свекрухи настільки світилося торжеством і самовдоволенням, що я відразу зрозуміла, хто удружив чоловікові. Хоча і так все було зрозуміло, я все-таки запитала:
– Ваших поганих рук справа?
Свекруха зробила здивований вигляд:
– Оксаночко, ти про що, люба? Ти що така знервована? Молоко пропаде. Виписатися не встигла, вже чимось незадоволена. Стриманішою треба бути.
– Вистачить. З мене досить. Бачити вас всіх більше не хочу. Їдьте звідси, сама до будинку доберуся. – і, повернувшись до чоловіка, додала – А тебе щоб там не було. Речі зберу твої, потім забереш.
Я дістала з машини чоловіка автолюльку з донькою і пішла назад, викликати і дочекатися таксі.
Мамі чоловіка я відразу не сподобалася: ось уже кілька років вона не упускає можливість мені нашкодити. Але зараз вона перейшла всі межі.
Хотіла, щоб синочок розлучився і повернувся жити до неї – нехай забирає. Одна з дитиною я не пропаду: руки-ноги є, голова працює.
Але онучку вона не побачить, ніколи. На жаль, це єдина доступна мені помста за мій зруйнований шлюб. Не дозволю, щоб дочка спілкувалася з людиною, завдяки якій у неї буде тільки «недільний тато».
Та й чоловік хороший. Чим тільки думав? Хоча, з ним якраз і зрозуміло – чим. Невже, воно того варте?
Мені так погано. Свекруха своїм вчинком просто взяла і зламала життя трьом людям – мені, чоловікові і доньці. Я вже місяць плачу ночами, від образи і злості.
Чоловік ходить, прощення просить за це «непорозуміння». Ось так – у мене на душі кішки шкребуть, а у нього це просто «непорозуміння». Я просто не можу його пробачити.
У свекровки зовсім совісті немає: вистачило нахабства прийти, «внучку подивитися». Я її навіть на поріг не пустила. Вона ще й обурюватися почала, що хотіла просто синочку допомогти.
Як вам така «материнська допомога»?
