Поки я перебувала в лікарні в очікуванні первістка, чоловік розважався з іншою. Прийшла до нас додому «жінка зі зниженою соціальною відповідальністю» зі словами: «Від тієї, яка любить тебе понад усе.» Чоловік подумав, що це я зробила йому такий «подарунок»

Знаєте, як я про це дізналася? Коли чоловік забирав мене з новонародженим малюком, він приволік великий букет квітів і подякував за сюрприз. На мій здивований погляд, він пояснив за який саме «сюрприз» він так вдячний.

– Та як ти міг? Як тобі взагалі в голову прийшло що я, своїми власними руками, відправлю до тебе іншу жінку? Ти зовсім здурів? Мені там що, по-твоєму, зайнятися більше нічим було, крім як про твоїх задоволення піклуватися?

Поки ми з’ясовували стосунки, під’їхали свекри. Оличчя свекрухи настільки світилося торжеством і самовдоволенням, що я відразу зрозуміла, хто удружив чоловікові. Хоча і так все було зрозуміло, я все-таки запитала:

– Ваших поганих рук справа?

Свекруха зробила здивований вигляд:

– Оксаночко, ти про що, люба? Ти що така знервована? Молоко пропаде. Виписатися не встигла, вже чимось незадоволена. Стриманішою треба бути.

– Вистачить. З мене досить. Бачити вас всіх більше не хочу. Їдьте звідси, сама до будинку доберуся. – і, повернувшись до чоловіка, додала – А тебе щоб там не було. Речі зберу твої, потім забереш.

Я дістала з машини чоловіка автолюльку з донькою і пішла назад, викликати і дочекатися таксі.

Мамі чоловіка я відразу не сподобалася: ось уже кілька років вона не упускає можливість мені нашкодити. Але зараз вона перейшла всі межі.

Хотіла, щоб синочок розлучився і повернувся жити до неї – нехай забирає. Одна з дитиною я не пропаду: руки-ноги є, голова працює.

Але онучку вона не побачить, ніколи. На жаль, це єдина доступна мені помста за мій зруйнований шлюб. Не дозволю, щоб дочка спілкувалася з людиною, завдяки якій у неї буде тільки «недільний тато».

Та й чоловік хороший. Чим тільки думав? Хоча, з ним якраз і зрозуміло – чим. Невже, воно того варте?

Мені так погано. Свекруха своїм вчинком просто взяла і зламала життя трьом людям – мені, чоловікові і доньці. Я вже місяць плачу ночами, від образи і злості.

Чоловік ходить, прощення просить за це «непорозуміння». Ось так – у мене на душі кішки шкребуть, а у нього це просто «непорозуміння». Я просто не можу його пробачити.

У свекровки зовсім совісті немає: вистачило нахабства прийти, «внучку подивитися». Я її навіть на поріг не пустила. Вона ще й обурюватися почала, що хотіла просто синочку допомогти.

Як вам така «материнська допомога»?