На календарі 3 січня, ранок, у нас з чоловіком вихідний. О 9 годині лунає дзвінок в двері, кого принесло вже. Відкриваю, а це Юля зверху, тобто з квартири над нами.
Каже, що вони зранку вирішили чайку попити, а всі смаколики і навіть цукор закінчились, треба в магазин збігати, а на вулиці морозно дуже. Так от, просить посидіти з малим хвилин 30, поки вона в магазин.
Ми погоджуємось, всеодно ж уже розбудила, кажу, що зараз малому й чаю зроблю, й коржиків знайду.
В цей момент Юля знімає своє пальто, роззувається і теж прямує на кухну, гордо заявляючи, що вона теж від чаю не відмовиться. Ну не скажеш же їй, що взагалі-то вона в магазин збиралася!
Ставлю я на стіл коржики домашні, печево зі згущеним молоком, круасани з вишнями, але тут Юля запитує: “А торт чому не пропонуєте? Я бачила, у вас в холодильнику ще великий шматок є.”
Ну я й кажу, що він куплений ще 30 грудня, тобто в минулому році, термін придатності у нього закінчився і треба б викинути, типу спасибі, Юлічка, що нагадала про це.
І тут Юля видає: просить цей шматок торта віддати їй, вона його потім з’їсть, що не треба викидати, нічого йому в холодильнику не буде, не зіпсувався він.
Гаразд, якщо хоче, нехай забирає. Юля, соромлячись, запитала, чи не залишилося ще чого після свята, що ми зібрались викинути, вона б забрала. Тим більше якщо нам не потрібно.
Загалом, забрала вона ще ковбасу, присохший сир, банку забродивших помідорів і задоволена, одягнувши свою дитину, пішла додому.
Ми їй: Юль, ти ж хотіла в магазин? А вона, відмахнувшись, відповіла: Так навіщо туди йти, поснідали, непотрібне ви віддали, ні до чого тепер на вулиці ніс морозити і так добре.
Ну не знаю,а якщо щось трапиться? Торт далеко несвіжий. Потім ще скаже, що це ми її спеціально пригостили! А може і минеться.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
