Поступово ми з Микитою стали нерозлучними, він знав, що я заміжня, але ми не обговорювали цю тему. Я відчувала провину, перед чоловіком, але глибоко в душі була рада своїм почуттям, звичайно сподівалася, що вони швидко минуть. Та цього не сталося, з кожним днем вони ставали тільки сильнішими

Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася коли навчалася в коледжі. Для мене це був тяжкий період.

Тарас старший за мене на декілька років, симпатичний, розумний та впевнений в собі чоловік. Завжди старався підтримувати мене. Прозустрічавшись рік ми вирішили одружитися. Весілля було досить скромне.

Наступний рік нашого спільного життя пролетів швидко. Ми майже весь час проводили вдома, звичайно окрім робочого, і тільки зрідка ходили в гості до друзів. Чоловіка таке життя повністю задовольняло, чого не можу сказати про себе. У мене було таке враження, що моє життя проходить мимо мене, що я не живу, а просто існую. Всі розмови про проведення часу за стінами нашої квартири зводилися до нуля, ніякі доводи не допомагали, і почала впадати в відчай.

Щоб хоч якось розвіятися я записалася на курси по фотографії, де і познайомилася з Микитою. Я пам’ятаю той день, коли вперше побачила його. Від нього віяло неймовірною енергією, здавалося, що ми знайомі все життя, що саме його мені не вистачало.

Він був талановитим, веселим, симпатичним. І в нас були спільні інтереси. Завдяки йому в мене виходили унікальні роботи.

Поступово ми з Микитою стали нерозлучними, він знав, що я заміжня, але ми не обговорювали цю тему. Я відчувала провину, перед чоловіком, але глибоко в душі була рада своїм почуттям, звичайно сподівалася, що вони швидко минуть. Та цього не сталося, з кожним днем вони ставали тільки сильнішими.

Одного вечора ми разом працювали під романтичну музику, з динаміка лунали слова про кохання: «Если вы можете найти любовь, не обменивайте ее на серебро, не обменивайте ее на золото». В цей час ми подивилися одне на одного, і не і відчули неймовірну хімію почуттів. Микита підійшов до мене і поцілував. В той момент я забула про все на світі, про провину перед чоловіком, про хронічну втому, я зрозуміла що я живу.

Повернувшись додому мене накрила хвиля смутку, я відчувала себе підлою. Я не могла вірішити, що мені потрібно більше: шлюб з чоловіком чи новий роман. Я не хотіла причиняти біль чоловіку.

Кожну хвилину, яку я проводила в компанії Тараса, я відчувала себе жахливо. Але найгірше було те, що в мене були почуття до обох чоловіків. Протягом трьох місяців, я металася між ними двома, та зрештою не витримала і пішла від чоловіка.

Через пів року ми з Микитою одружилися, і скоро чекаємо на поповнення. Ця зустріч була подарунком долі.