Я декілька років марила про відкриття кав’ярні в своєму місті.
Хотіла мати щось своє,і це здавалось найкраща інвестиція.
Батьки у мене середнього класу, тому грошей на таке вони не мали, а я й не вимагала.
Поїхала в Польщу на два роки, важко працювала.
Роботи були різні, і на полі і на складах.
Майже у всьому собі відмовляла, складала кожну копійочку.
Багато планувала, та розраховувала на що підуть кошти, які витрати будуть зайві.
Для початку треба мати кругленьку суму.
Дизайн, назву, все придумувала сама, інколи ночами не спала.
Рідні не дуже вірили в мене, багато хто відговорював.
Казали, що в нашому сьогоденні немає сенсу відкривати щось своє. Але друзі всі підтримували, казали що і з ремонтом допоможуть.
Я повернулась цією весною, передивилась приміщення, їх було достатньо, але все не то.
Декілька місяців пішло на те, щоб знайти схоже до мого ідеалу. Заплатила за оренду на пів року наперед. Роботи було багато, всю свою силу вкладала в це кафе.
Спала по 3 години, і не було часу поїсти.
Ремонт в більшості робила своїми руками, майстри допомогли тільки на початку.
Шукала бази з обладнанням, персонал. На голові було дуже багато всього.
Документи робила по-мірі потреби, тут і почалися палиці в колеса.
Місцеві “авторитети” одразу попередили про певний податок для них.
Мене це страшно обурило, чому я ще маю комусь платити.
При тому, що кафе навіть не відкрилось поки що. Я вирішила ігнорувати їхні викидони, думала вони відстануть.
Тиждень тому, вони прийшли в приміщення.
Погрожували, сказали що все тут рознесуть якщо я не дам гроші.
І попередили, що в поліцію не має сенсу звертатись, бо у них там все куплено. Я маю запис нашої розмови.
Всередині все кипить, і розриває від почуття несправедливості.
За мене немає кому заступитися, але платити їм я не хочу. Як би ви поступили на моєму місці?
Автор: Настя
