Коли жила одна – жила прекрасно. Не розкішно, але в достатку. Своя однокімнатна квартира, сама собі господиня.
Речі купувала рідко, зате дорогі і якісні. Ніколи в кредит не влазила, збирала з зарплати. Якщо чогось не було, спокійно могла обійтися.
Півроку спала на матраці на підлозі, як японка, зате потім дочекалася знижки і купила класний спальний гарнітур.
Вийшла заміж, у чоловіка теж однокімнатна квартира. Обміняли наші квартири на трьошку.
Тепер за квартиру плачу – обалдєть скільки. Рахунок за електрику космічний. Машинка пральна крутиться щодня, робочий комбінезон чоловіка з брезенту пере і сушить.
Чоловік терпіти не може незручностей. Зламався телевізор – треба в той же день купити новий, та побільше, понавороченіше, з купою непотрібних функцій.
Природно, в кредит.
У нього взагалі все в кредит: машина, айфон, побутова техніка. Вся зарплата йде банкам. Живемо на мою.
А скільки він жере, мама дорогая!
Я раніше з роботи прийшла, йогурт випила, булочкою закусила – ось і вечеря.
А тепер – м’ясо обов’язково. Салат зі свіжих овочів. Ще й морду кривить, якщо на гарнір макарони, а не картопля.
У вихідні від холодильника не відходить. Змітає буквально все. Ковбаса, сир, рибна нарізка – упаковками. Пиво, чіпси, солона рибка – теж.
Від моєї зарплати не залишається нічого. Про шубу і не мрію! Коли жила одна, купувала чоботи на натуральному хутрі.
З чоловіком вперше дізналася, що це за взуття таке – з дерматину. Взимку ноги мерзнуть.
Зате заміжня, начебто повинна радіти. Але щось порівняння не на мою користь виходить.
Як бути?
