— Прокляну! Чуєш, мамо? Прокляну тебе, якщо ти скажеш моєму чоловіку правду. Ти не зруйнуєш те, що я так довго будувала, – майже сичала на мене донька.
Коли Ганна заявила, що виходить заміж за Олега, я не могла повірити своїм вухам. В її очах блищали іскри радості, а у моїй голові крутилася думка “добром це не закінчиться”. Ми сиділи на кухні та я відчула, як стіна між нами стала ще вищою.
— Мамо, це вирішено. Я виходжу заміж, — донька поставила свою чашку на стіл і втупилася у мене, немов чекаючи на моє схвалення.
— Олег? Ти ж не серйозно? — голос мій затремтів, я відклала ложку. — Ти не можеш цього зробити! Він не батько дитини.
— І що? — відповіла вона холодно, обпікаючи мене поглядом. — Це не має значення.
— Як це не має? — я ледве стримувала злість. — Ти хочеш будувати своє життя на брехні? Це ж неправда, Ганно!
— Мамо, ти просто не розумієш, — дочка підвелася, нервово пройшлася кухнею. — Я ношу дитину, а їй потрібен батько. Олег забезпечений, він може дати нам гарне життя. Що? Я маю ростити дитину сама? Чи, може, бути з Максимом, який ледве зводить кінці з кінцями?
— Максим тебе любить, — я тихо, але наполегливо вимовила. — І він би був гарним батьком. Любов важливіша за гроші.
— Любов? — вона засміялася гірко. — Ти ж сама завжди казала, що любов пройде, а життя — це стабільність та надійність.
— Я не казала, що треба обманювати! — моє серце билося у грудях, наче його ось-ось мало розірвати. — Олег має знати правду.
— Якщо ти розкажеш йому, — дочка підійшла ближче, стискаючи руки в кулаки, — ти більше ніколи не побачиш ні мене, ні свою онуку. Розумієш? Я тобі цього не пробачу.
Я була приголомшена. Це не була та Ганна, яку я виховувала. Вона стала чужою. Я сиділа мовчки, слухаючи, як моя єдина донька погрожує мені. І хоча моє серце кричало від несправедливості, я не могла наважитися зруйнувати її плани.
— Мамо, я вийду за Олега, і це вирішено, — її слова прозвучали, як вирок.
Весілля було розкішним. Ганна йшла до вівтаря у білосніжній сукні, Олег стояв поруч, випромінюючи щастя. Я спостерігала за ними з кінця залу, відчуваючи, як щось невидиме стискає мою душу. Моя донька укладала шлюб на брехні і я не змогла її зупинити.
Минуло трохи часу. Одного вечора Ганна приїхала до мене з Соломійкою. Вона виглядала втомленою, а її очі, хоч і намагалися приховати образу, видали все відразу.
— Як ти? — спитала я, ставлячи чай на стіл.
— Нормально, — відповіла вона, але її голос звучав надто стримано. Вона відвернулася, ніби не хотіла, щоб я бачила, як вона бореться зі своїми почуттями.
Я не змогла більше стримуватися.
— Ганно, скажи мені правду. Ти щаслива? — мої слова прозвучали, як постріл у тиші.
Вона здригнулася, закрила обличчя руками й тихо зітхнула.
— Мамо, я зробила помилку, — з її губ вирвалося шепотіння. — Кожен день я живу у страху. Що буде, якщо Олег дізнається правду? Я вже не можу це тримати у собі.
— Тоді скажи йому! — я підвелася з місця, моє серце калатало, ніби зараз зупиниться. — Розкажи все і звільнися від цього тягаря. Він має знати правду!
— Ні, — вона різко похитала головою. — Я боюся. Якщо він дізнається, він нас залишить. А що тоді? Я не хочу втратити все це.
— Ти вже все втратила, Ганно, — тихо сказала я. — Ти втратила себе.
Вона подивилася на мене, її очі були сповнені сліз, але вона так і не наважилася зробити крок до правди.
— Я не можу, мамо, — сказала вона, витираючи сльози. — Я залишуся з ним. Я більше не маю вибору.
— Якщо ти вирішила залишитися з ним, чого боїшся?
— Я боюсь, що хтось йому розкаже про це. Максим, справжній батько дитини, підозрює, що Софійка його. Він приходив до мене зі своїми дитячими фотографіями. Ще й волосся у неї в’ється, як у Максима, а очі геть, як у його матері.
— То скажи правду, не муч себе, – порадила я, проте дочка моїх слів не чула. Їй ніби потрібна була подушка, щоб виплакатися.
Дочка залишилася з Олегом. Вона продовжувала жити у будинку, повному достатку, але її щастя зникло разом із тією любов’ю, про яку вона колись мріяла. Брехня стала тінню, яка нависла над їхнім шлюбом і кожен день був для Ганни випробуванням. Вона вибрала брехню і я не могла їй допомогти.
