Дмитро та Розалії було вже за 60, вони жили в селі.
У них був єдиний син Богдан, який довго не женився, але коли переїхав жити до міста, влаштувався на роботу і там познайомився з Жанною. Жінка була міською, та трішки пихатою.
Одна вони нічого не говорили синові, він таку вибрав та вирішив одружитися то нехай. Тим більше, що чоловік з жінкою дуже вже хотіли дочекатися внуків.
Та нарешті дочекалася, у них появилися внучка.
Вони квапливо збиралися, щоб не запізнитися на автобус та поїхати в місто, подивитися на немовля.
І гостинці вони звісно вибирали та купили у сільському магазині, де все привозили просте та досить дешеве.
Коли приїхали, син звісно зустрів їх з радістю, а от невістка Жанна, вела себе досить непривітно та відсторонено.
Тільки й повторяла: ” Не беріть тільки на руки Арінку”.
Дмитро та Розалія звісно помітили неприязнь невістки, однак виду не подала.
Після вечері вони всі повлягалися спати, бо наступного дня з самого ранку, вони вже мали повертатися назад в село, адже мали велике господарство.
Та проснувшись вночі Розалія захотіла попити, проходячи повз спальню сина та невістки на кухню, жінка почула, що вони не спали а говорили про них з Дмитром.
Жанна говорила Богданові, що те барахло що перевезли його батьки зовсім не пригодяться Арінці.
Вона не буде одягати донечку у ті речі і давати гратися їй тими дешевими іграшками.
Богдана дуже образили слова жінки, він їй сказав що це його батьки і він не позволить так говорити і речі не дасть її викинути.
Звісно Розалії було приємно, що син так сказав, однак осад на душі все ж лишився. Проте, вона нічого не розповіла чоловікові, перед від’їздом вона ще раз пішла та поглянула на онучку.
Не питаючись у Жанни вона взяла її на руки та обняла.
Однак у думці їй було дуже образливо, адже вона привезла подарунки від щирої душі, і зовсім не думала, що невістка буде оцінювати їх за вартістю.
Одне тішило жінку, що сина вона все-таки виховала добре, і точно знала, що її він в обіду нікому не дасть.
Після цього батьки Богдана, коли хотіли зробити подарунок онучці, то просили щоб син з онукою приїжджав до них.
З Жанною вони звісно розмовляли, однак теплих близьких стосунків так і не склалося.
Автор: Нінель
