– Не знаю, що вже і робити, – шукає розуміння і поради у своєї мами Олена, – ніби і люди непогані, ставляться до мене чемно, всі вуха моєму чоловікові прожужжали про те, як йому і їм всім зі мною пощастило. Але безпардонність просто зашкалює!
– 5 років заміжня, – відповідає їй мама з усмішкою, – час і звикнути, ну такі вони.
– Та вже, – погоджується дочка, – а сказати – образяться і чоловік образиться, але насправді важко все це терпіти стає.
Батьки чоловіка Олени Олега люди дуже прості, що називається робоча каста, тим не менш, сім’я у них міцна і непитуща. Крім Олега є ще двоє дітей, молодші сестра і брат. І не сказати, що Тамара Дмитрівна нав’язлива, але зустрічатися з родичами чоловіка, Олена воліє рідше. Тільки це не зовсім від неї залежить.
– Ой, скільки салату та курячих ніжок залишилося, – зауважує Тамара Дмитрівна, припустимо, після сімейного ювілею, на якому сиділа разом з чоловіком, дітьми та родиною сина, що складається з нього самого, Олени та їх 3-х річної дочки, – де тут у тебе контейнер який або пакети? Я зберу додому, нам не готувати і у вас не пропаде.
І такий підхід стосувався всього: цукерок і печива після чаювання, залишків пирога, трьох маринованих огірків, що залишилися в тарілці.
– Чисто сарана, – каже Олена, – прийдуть на чай з тортом, так його залишки заберуть і те, що у мене на столі залишиться, теж прихоплять. І матеріально не бідують, грошенята водяться, одягнені добре і харчуються вони гідно.
– Ну, може, готувати зайвий раз не хочеться, дітям бере, – робить припущення мама Олени, – або реально боїться, що у вас з Олежиком зіпсується і їй просто шкода продуктів?
– Мам, – відповідає дочка, – не говори дурниць, – яким дітям? Сестрі Олега 21 рік, брату 19 років, а моя Вероніка не дитина чи що? І як, припустимо, можуть зіасуватися горіхи, сухофрукти та печиво? Не кажучи вже про те, що залишки котлет я вранці б з дорогою душею чоловікові розігріла? А замість цього нам після їх візиту доводиться або до плити ставати, або в магазин йти.
Нещодавно Вероніка вже сказала: «Бабусю, а залиш мені хоч цукерочку!». Так що ти думаєш? Тамара Дмитрівна відповіла, що їй солодке шкідливе. А заодно з цукерками завернула і два еклера, які сама ж до чаю і принесла!
– Ну тоді це просто бзік жадібності якийсь, – каже мама, – що сам-то Олег з цього приводу думає?
– А що він думає? Він одного разу сказав мамі, що вона немов з голодного краю приїхала і туди ж повертається. Образилася. Образа мами Олега вилилася в ще один головний біль: тепер Тамара Дмитрівна, мабуть, щоб згладити враження і показати, що і вона родині сина благодіяння надає, почала приносити в будинок Олега і Олени різні речі.
– Ось, – каже з порога, – а то вічно вдаєте, що ми тільки беремо, а нічого натомість не віддаємо. Я лампу настільну принесла, нехай внучка вечорами малює і очі не псує собі. – А лампа доброго слова не варта, – дивується Олена, – собі нову купили, а цю викинути шкода! А позавчора вона пакет ганчірок принесла. Я розбирати стала, ледь свідомість не втратила: майки брата чоловіка, старі речі свекра. Дзвоню, питаю, навіщо? – На ганчірки згодиться, – нітрохи не схилюючись каже Тамара Дмитрівна, – а закінчаться, я ще принесу. – Не треба нам, мамо чоловіка дорога, нічого тягнути, – каже Олена, – я цей пакет на смітник відправила в повному складі. І не лінь вам збирати і везти? – Гордовита ти дуже, – звинувачує Тамара Дмитрівна Олену, – я ж допомогти хочу.
Ось Олена і не знає, як від такої «допомоги» відкрутитися, Олег рукою махнув, бери, мовляв, будемо викидати.
– ВденьТамара Дмитрівна з дочкою зайшла, були десь неподалік від нас, – продовжує Олена розповідь, – я обідати їм запропонувала, суп, другого не було, до чаю листкове печиво пекла. – А налий-но ти нам ще чайку, – попросила Тамара Дмитрівна, – ми ще печенюшок поїмо, додому-то не понесеш, ви ж скупитеся.
– Бабусю, – каже кмітлива Вероніка, – тато ще не пробував і мені на полуденок залиш.
– Тобі мамка ще напече, – відповідає бабуся, нітрохи не бентежачись, – і не треба рости такою жадібною дівчинкою.
– І що ти думаєш, – з обуренням згадує Олена, – сиділи, поки все остаточно не з’їли! А Вероніка ще і жаднюгою зростає? Як можна протистояти подібній безпардонності? Адже не станеш відмовляти рідним людям в гостинності через те, що у них звичка така: підгортати все до останньої крихти в себе або з собою?
Фото ілюстративне з вільних джерел
