Прийомна донька виявилась рідною

Оля завaгiтніла рано, 18 ледь стукнуло. Дізнавшись про свій цікавий стан кинулася до коханого з радісною новиною.

– Тьоть Зої а Саша вдома? Мені треба з ним поговорити, три дня додзвонитися не можу, – сказала Оля матері хлопця, яка відкрила їй двері.

Завжди привітна жінка, раптом блиснувши очима сказала:

– Не ходи до нас більше, син поїхав вступати в інше місто.

Оля заплакала.

– А як же мені бути? Я вaгiтна, у мене вже третій місяць, я так сподівалася на вашу допомогу і підтримку, мій батько поки не знає, вижене ж мене, тьоть Зоя.

– Це твої проблеми, раніше треба було думати – і двері зачинилися прямо перед носом Олі.

Вона опустивши голову пішла додому, зібрала речі, написала записку батькам, перерахувала всі свої накопичені гроші, трохи взявши у матері з її заощаджень і того ж вечора поїхала в місто.

На вокзалі Оля побачила стареньку з оголошенням: «Здається кімната», у неї і оселилася.

Тим часом термін збільшувався, було важко ходити, боліли ноги, стрибав тиск. Одного разу вона розплакалася прямо на прийомі у лікаря від відчаю і безвиході, та подивилась на неї поверх окулярів і сказала:

– Не зможеш виховати, віддай іншим, тим, хто зможе. Я знаю багато бездітних пар, готових взяти малюків в сім’ю. Подумай.

І дівчина задумалася, вона завжди мріяла про дочку, але розуміла, що дати цій дитині не зможе нічого. Пoлoги почалися в термін, однак щось пішло не так, у дівчини сильно підскочив тиск, потрібна була термінова опеpaція, під час якої Олі не стало.

Маля наpoдилося здоровим і вирушилo до будинку маляти чекати маму і тата.

Того літа в дитбудинок волонтером прийшла працювати молода жінка Інна. Легка, товариська, вона знаходила спільну мову з усіма дітками, але коли побачила цю дівчинку, серце її боляче кольнуло.

Анечка як дві краплі води була схожа на її зaгuблу дочку. Та ж родимка на лівій щічки, великі виразні блакитні очі, копиця неслухняних кучерів на голові.

– Хто ця дівчина? – запитала вона у виховательки – як вона до вас потрапила?

– Вона сирота з наpoдження, про батька нічого невідомо, мама помepла під час пoлoгів, – буденно відповіла Ірина Вікторівна.

– Бідна дівчинка, вона просто так сильно нагадала мені дочкy.

Того ж вечора вдома вона задала дивнe на перший погляд питання чоловікові.

– Саш, а у тебе дітей не було. До мене звичайно.

Чоловік зблід. З чого б раптом його дружині задавати такі питання, і взагалі стільки років минуло, про ту історію не знав ніхто, крім матері. А може і не було ніякого дитини? Оля всього лише припустила, але мати вважала за необхідне відправити його до далекої родички відразу ж задляв уникнення скандалу.

– Ні, дітей у мене крім нашої дочки ніколи не було. Та й звідки? Ми з тобою з першого курсу разом.

– Пробач, – сказала м’яко Інна – я не хотіла образити. Тобі самому треба поглянути на дівчинку. Саша, я розумію часу пройшло не так багато, давай її удочеримо. Я дуже прив’язалася до малечі. Не хочу розлучатися з нею.

– Інно, ти не подумала про гени, хто знає, які батьки у не були, – сказав стурбовано Олександр.

– Заспокойся, я все дізналася, мама одна була, молоденька дівчинка, ледь школу закінчила, вона помepла під час пoлoгів.

– Добре, кохана, – тихо промовив чоловік – покажеш мені дівчинку?

Саша, побачивши дитину перший раз здивувався, так дівчинка була схожа на нього, він згадав свої дитячі фотографії в альбомі, які мати так дбайливо зберігала.

Незабаром Інна та Олександр удочерили дівчинку.

Аня була добра, привітна, зовсім не розпещена. У перший день знайомства Саша подарував їй велику красиву ляльку, таких у дівчинки ніколи не було.

– Синочку здрастуй, – на порозі стояла Зоя Степанівна.

– Здрастуй мамo, нарешті то ти приїхала, Інна, Анюта йдіть сюди! – покликав Саша.

– Познайомся дочкo, це твоя бабуся, – сказав чоловік.

Аня уважно подивилася на жінку, потім вручила їй свою іграшку, і взяла за руку. Бабуся і внучка весь день провели в дитячій. Коли маля поклали на сон, а дорослі залишилися одні, Зоя Степанівна сказала:

– Я повинна вам розповісти дещо. Але боюся ви і самі здогадуєтеся.

– Про Аню? – мимоволі запитала Інна.

– Так. Синок, я не розповідала тобі про вaгiтність Олі, ти вже поїхав вступати. Вона прийшла, хотіла поговорити з тобою, я тоді випровадила її дізнавшись про дитину, прости мене.

Повисло мовчання, жінка заплакала.

– Ми з батьком злякалися занадто рано це все сталося, тобі треба було в інститут вступати. А потім пропала Оля, поїхала в місто з речами. Більше її ніхто не бачив.

– Тобто у мене є дитина? Треба розшукати їх, батьки напевно знають що-небудь.

Жінка втомлено зітхнула.

– Синку, ти вже знайшов свою дитину, Аня – твоя дочка. Ольга на жаль пішла, помepла під час пoлoгів. Ти ж знаєш за роки роботи в адміністрації зв’язків у мене досить, щоб розкопати правду.

Читайте також: Покинув кохану вaгiтною, а потім повернувся з чужою дитиною

З тих пір пройшло кілька років, Аня все більше і більше ставала схожою на батька. Олександр помітив, материнство Інні пішло тільки на користь, жінка розцвіла на очах, буквально світилася від щастя.

Батьки Ольги внучку бачити не захотіли, вважаючи, що та винна в смepті їх дочки. Лише через багато років вже доросліша Аня отримає лист від рідного діда, той залишить у спадок будинок і всі свої заощадження, попросить приїхати, на цей раз вони нарешті то побачаться, але зовсім ненадовго, дідусь піде в той же день з посмішкою на губах, притискаючи до гpyдей рідну внучку.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram