Спеціально для сайту osoblyva
Телефонує мені одного літнього дня Володька – мій палкий і давній залицяльник. Зустрічилась ми з ним 10 років тому зовсім недовго.
– «Я до тебе в гості приїду.» – Ось так прямо! Навіть не питає можна чи ні.
– «Приїжджай» – кажу. А сама думаю – «Навіщо?» Серце захвилювалося – «А як я виглядаю? 10 років минуло з нашого останнього побачення»
Через 3 дні телефонує – «Їду!» … «Яка у тебе машина?» – питаю. У нас тут не на кожній проїдеш … Він злегка зам’явся, потім каже – «Біла з низькою посадкою». «Добре» – кажу – «Залишимо її в сусідньому селі у знайомого у дворі, а я тебе зустріну на Ниві»
Так і домовились. Сідаю я в свою Нівушку … ОЙ !!! Що це так смердить? … Я заглядаю в усі місця, відкриваю багажник, а там щур весь мухами обсівщий уже! Фууууу! Я кілька днів з села не виїжджала, треба було раніше машину перевірити! Ну треба ж булойому саме зараз, коли Володечка до мене їде …
Я викинула щура, принесла води і стала Ниву свою відмивати … та куди там, сморід до сусіднього села чути! Відкрила всі вікна і двері, провітрюю. А Володечка вже дзвонить – під’їжджаю! Гаразд … Сідаю в машину і їду. Вікна відкриті, добре, що літо … Приїжджаю:
“Матір Божа! Стоїть красень, з букетом квітів, а поруч новий білий мерседес!»
– “Ух ти! Яка у тебе машина” – сплеснула я руками. Ми обнялися по братськи … Сіли в мою Ниву, я перепрошую – смердить, пояснюю, що сталось … Не зручно мені якось … Але Володечка тактовно не помічає незручностей, про життя моє запитує … Так за розмовами і доїхали до садиби нашої. Потім пройшлися по ділянці, я йому показала як ми живемо, в будинок зайшли чаю попити.
А Володька все розповідає про себе, як він в бізнесі добре просунувся, як синок його в футбол грає, як їздять вони до моря відпочивати по кілька разів за літ … Я слухаю, дивлюся – Красень! Ну чому мене до нього не тягне? Ну не спроста ж він приїхав через 10 років то.
Вечоріє. Час би гостю додому, а він усе сидить … Чекаю – коли ж він поїде, хочеться своїми справами позайматися, та й набридло слухати про його успіхи в житті. І так бачу – все у нього добре. Я рада, але відчуваю, немає більше того зв’язку, який з’єднував нас 10 років тому. Не можна в одну річку увійти двічі … – правильно кажуть.
Нарешті він почав збиратися – «Час їхати!» Я відвезла його до мерседесу, ми попрощалися і він поїхав. Я знаю – назавжди. А я повернулася в свою затишну хатинку і пішла нагору співати. Люблю співати! Прощай Володька – моя нездійснена любов!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
