Навіщо?
Із сестрою чоловіка Дариною в Романни були досить хороші стосунки.
Дівчата швидко порозумілися і навіть стали частіше спілкуватися після появи дітей, які були у них однолітками.
Відрізняло дві сім’ї лише одне – брат Романни був успішнішим за її чоловіка, тому його сім’я жила набагато краще.
Того дня Романна перебирала дитячі речі дочки і натрапила на неношені шкіряні чобітки.
Вони були у відмінному стані, адже дівчинка не встигла їх носити – виросла швидше, аніж очікувалося.
Романна покрутила чобітки в руках і вирішила виставити їх на продаж в інтернеті.
Однак так вийшло, що на оголошення дівчини натрапила її ” братова”. Вона одразу подзвонила їй і метушливо запитала:
– Романно, ти чобітки продаєш?! Навіщо?
– Настусі вони маленькі стали. Чого добру пропадати? – відповіла Романна.
– До того ж уже й покупчиня знайшлася.
– Як знайшлася? – здивувалася Дарина.
Так швидко? І за скільки ти їх продаєш? Знижку зробила?
– Так, за тисячу, – відповіла Романна.
– Ні, ні, я б сама за ці гроші купила їх.
Повертай ти свою угоду назад – рішуче закомандувала жінка.
– Ой, та я вже домовилася, – спантеличено відповіла Романна, якій було незручно відповідати відмовою покупчині, яка мала приїхати через дві години.
– Нічого страшного. Скажи, що передумала, – продовжувала наполягати на своєму Дарина.
– Слухай, я тут у магазині, недалеко від вас. Через двадцять хвилин заїду.
Приїхала Дарина раніше, боячись, що Романна продасть чобітки іншій.
– Я поки тобі гроші не віддаватиму. Ми поміряємо, і я тобі напишу – запевнила Дарина, прихопивши коробку зі взуттям.
Жінка забрала чобітки й поїхала додому. Романні нічого не залишалося, як подзвонити покупчині і відмовити.
Минуло кілька днів з моменту, як сестра чоловіка забрала взуття на примірку, а від неї не було ні слуху, ні духу.
Романна почала хвилюватися — зима добігала кінця, а ні чобітків, ні грошей досі не було.
Зрештою, жінка зібралася з духом і набрала номер ” братової”:
– Алло, Дариночко, привіт! Це Романна. Як у тебе справи?
– Нормально, дякую. А ти чого дзвониш?
Так просто? – холодно поцікавилась Дарина.
– Ну.. я хотіла дізнатися, як тобі чобітки? Підійшли доньці?
– Чобітки? – задумливо перепитала та. – Які чобітки? А ти про ті? Ой, ми їх навіть не міряли! Все ніколи було, – додала вона, наче виправдовуючись.
– Тоді я пізніше подзвоню, – попрощалася з Дариною жінка.
Через три дні Романна знову зателефонувала зовиці.
Вона хоч і відчула себе ніяково, але хотіла все вирішити.
– Дарино, привіт! Ви вже приміряли чобітки?
– Та яка різниця? – різко відповіла та. – Я їх все одно купувати не збираюсь
Романна розгубилася. Вона не розуміла, чому Дарина так різко змінилася.
– Чому? Що сталося? – збентежено запитала Романна.
– Тому що ти мене дістала своїми дзвінками й чоботами!
У тебе що грошей зовсім немає?
Живеш на останні? Брат мій заробляє дай Боже, а ти трясеш з мене ці копійки.
Я їх купувати з принципу не стану.
Поверну тобі твої чобітки. Краще б я їх не брала, знаючи, що ти дістанеш мене своїми дзвінками.
Наступного дня Дарина привезла чобітки назад.
Не привітавшись, із ображеним обличчям, вона дала Романні в руки коробку і пішла геть.
Коли жінка відкрила коробку, то оторопіла. Колись нові чобітки зараз виглядали жахливо – підошва відклеїлася, а шкіра була місцями сильно потерта.
Жінка не могла повірити своїм очам. Вона намагалася стримати сльози, але не змогла.
Дивлячись на них, Романна сто разів пошкодувала, що не продала взуття, як і хотіла, а повірила родичці.
Після цього випадку стосунки між жінками помітно охололи.
Вони перестали часто спілкуватися, а зустрічі ставали рідкісними й формальними.
Романна більше не ділилася із ” братовою” своїми радощами та проблемами, воліючи тримати дистанцію.
Щоразу, зустрічаючись з Дариною, вона згадувала історію з чобітками і відчувала образу та розчарування.
Дарина теж намагалася уникати спілкування з Романною і, навіть зустрівшись із нею на вулиці, втуплювалася в телефон і вдавала, що не помітила родичку.
Дарина хоч і відчувала провину за свою поведінку, але не знаходила сил визнати помилку і вибачитись: гордість заважала зробити перший крок до примирення.
Цей випадок став поворотною точкою у відносинах двох сімей.
Поступово відчуження стало настільки очевидним, що діти почали помічати зміни у поведінці дорослих.
Замість спільних прогулянок та свят тепер були рідкісні та напружені зустрічі, де ніхто не намагався налагодити контакт.
Через кілька місяців після інциденту Романна випадково зустріла Дарину в парку.
Обидві жінки застигли на місці, не знаючи, як вчинити далі. Мовчання затягувалося і ставало нестерпним.
Нарешті Романна зібралася з духом і вирішила заговорити першою:
– Привіт, Дарино. Давно не бачились.
Та кивнула, намагаючись приховати хвилювання. Дивитись у вічі Романні вона не хотіла:
– Як діти? – продовжувала Романна, намагаючись знайти нейтральну тему для розмови.
– Все гаразд, ростуть, – коротко відповіла Дарина.
Настала незручна пауза. Романна глибоко зітхнула і невпевнено сказала:
– Знаєш, я давно хотіла сказати. Мені шкода, що так сталося.
Я розумію, що моя наполегливість могла тебе дратувати. Але я справді сподівалася, що чобітки підійдуть твоїй доньці.
Дарина насупилась, але її погляд пом’якшав.
Вона подивилася на Романну, перетравлюючи почуте.
– Я теж шкодую, – нарешті сказала вона.
– Ти маєш рацію, я перегнула палку. Вибач.
Ці слова пролунали несподівано для обох жінок. Вони мовчки глянули одна одній в очі.
– Я шкодую, що не дала тобі їх продати. Ми все одно не носили чобітки.
Романна різко змінилася на обличчі. “Братова” нахабно продовжувала брехати їй, дивлячись в очі.
– Дарино, ну скажи правду, що ви носили чобітки.
Вони були нові, а ти мені повернула їх із відклеєною підошвою та потертими – обурилася жінка.
– Я брешу? Навіщо це мені? – посміхнулася Дарина.
– Якщо говорю, що не носили, значить, не носили – додала вона.
Романна вражена брехнею, не могла повірити, що Дарина вирішила відмовлятися до останнього.
– Коротше усе з тобою ясно! Розмовляти нам більше точно нема про що.
З брехнею я не хочу мати жодних справ – рішуче сказала Романна і, розвернувшись, пішла геть.
Більше бачитися й контактувати із Дариною вона не збиралася.
Жінка вирішила для себе, що треба викреслити її зі свого життя.
Хто на вашу думку з них була права, чи може обидві не праві?
Галина Червона
