Роздуми про важливе: Вірність та Любов

Вірність – це пригода, дорога, якою йдеш, але дорога вибрана життям, що розвивається, як живе і розвивається любов закоханих;

це любов у русі;

вона є щоденним хлібом любові, вином її радості.

Любов не завершена: її створюють щодня.

Вона – не готовий одяг, а полотно, що треба різати, складати, шити.

Вона – не помешкання “під ключ”, а хата, яку треба спланувати, збудувати, упорядкувати й часто лагодити.

Вона – не досягнута вершина, а вихід з долини, захопливий підйом, болюче падіння в холодні ночі або опік сліпучого сонця.

Вона – не надійна якірна стоянка у пристані щастя, а піднесення якорів і подорож по широкому морю в легіт або бурю.

Вона не є тріумфальним ТАК, величавим кінцевим акордом симфонії, що виконується з усмішками й під оплески, а безліч “так”, що позначають життя, між безліччю “ні”, що топчуться в дорозі.

Вона не є раптовою появою нового життя, досконалого від самого народження, а джерелом й довгим пробігом ріки з численними рукавами, деколи сухими, переповненими, але завжди спрямованими до безконечності моря.

Вірність не є досконалою:як і любов, вона твориться, бо є її правдивою товаришкою.

Бути вірним не означає

не помилитися,

не боротися,

не падати.

Це – завжди підводитись і завджи йти вперед.
Це – виконати аж до кінця проект, разом задуманий.

Це – довіряти іншому.
Це – підтримувати один одного.
Це – мати віру в Любов всемогутню, більшу за звичайну любов.

Вірність – це вірність Ісуса, що, пpибитий до хреста, з тілом і серцем, пошарпаним людською невірністю,

самотній,
покинутий,

зраджений,
лишається вірним аж до смepті,

прощається, віддає себе,
і своїм пожeртвуваним життям рятує назавджи любов.

Читайте також: Життєва драма тернополянки, котра вражає до сліз. «Так-так, відмолюй, кайся. Таку сім’ю розбила», – шепочуть жінки

Джерело.