Ближче до вечора у Юлі завжди псувався настрій — вона знала, що незабаром додому повернеться він — колись коханий чоловік. Вона добре пам’ятала ті часи, коли любила його й вірила у нього всупереч усьому.
Люди казали, що він звик жити з мамою і ніколи нічого не досягне. А Юля була переконана, що її Андрія просто недооцінюють. Вона не просто підтримувала його, а робила все, що могла, щоб змінити його життя на краще. Життя змінилося, але чи стало краще?
Вони одружилися і стали батьками двох милих доньок. Андрій завдяки Юлі навіть зміг розвинути свій бізнес. Але жити й радіти всім цим здобуткам не виходило. Тепер для неї Андрій був чоловіком і батьком двох дітей, а ще — учителем і наставником.
— Чого ти така повільна? — запитав якось Андрій, ледве переступивши поріг, замість привітання. — Не могла мені двері відкрити? Не чекаєш мене, чи що?
— Я не встигла. Діана щойно забруднилася, я її мила, — відповіла Юля.
— Знову ці відмовки! У нормальних жінок якось виходить зустрічати своїх годувальників після роботи, а ти вічно зайнята чомусь. Я після роботи й так втомлений, а ще маю шукати ключі у сумці! І зроби обличчя простіше. Чому я маю бачити тебе такою незадоволеною?! — підвищив голос Андрій.
— Просто я за день втомилася з дівчатками. Даша сьогодні…
— Тобі за цей день орден вручити? — обурився чоловік. — Як нормальні жінки виховують по десять дітей і при цьому мають гарний вигляд? Як моя бабуся без чоловіка виростила трьох дітей? Без пральних машин, мультиварок і допомоги матері?!
— Не знаю, — відповіла Юля.
— Якщо не знаєш, то мовчи та слухай! Треба більше справ робити, а не шукати виправдання для себе, — не вгамовувався чоловік. — У тебе зараз усе є. А чому? Тому що я заробив! Не дорікав, руки не опускав, а працював. Тепер ми живемо у власній квартирі з машиною. Усе це я заробив, якщо ти не помітила. І за це мені належить подяка. Чи я забагато прошу?!
— Ні, ти просиш небагато. Дякую, Андрію. Лише, будь ласка, не кричи, — тихо мовила жінка втомленим голосом. — Підемо вечеряти?
— Я й не кричу. Це ти постійно все сприймаєш не так, — спокійніше сказав Андрій, кинувши роздратований погляд на старшу доньку, яка дивилася на нього, готова ось-ось розплакатися.
«А я колись готова була для нього на все!» — здивовано подумала Юлія.
Під час їхнього знайомства Андрій нічим не виділявся серед інших хлопців. Жив з владною мамою і працював звичайним менеджером у невеликій фірмі. Юля й сама не могла згадати, чим він так швидко її зачарував. Напевно, серйозним підходом і планами на спільне життя.
— Я одразу зрозумів, що ти саме та дівчина, яка мені потрібна, — заявив він їй на другому побаченні.
— Ти не поспішаєш? — запитала Юля.
— Впевнений.
Андрій сказав це так твердо, що дівчина одразу повірила йому. Вони винайняли скромну квартиру й стали жити разом.
Невдовзі Андрій поділився з Юлею планом розвитку власного бізнесу. Правда, для реалізації його проєкту потрібні були значні фінансові вкладення.
— У тебе ж хороша кредитна історія і зарплата. Візьми на себе кредит, — запропонував він Юлі.
— На твій бізнес? А тобі не дадуть?
— У мене були прострочення, та й зарплата менша, — запевнив її чоловік.
— Але ми ж тепер, можна сказати, сім’я, тож зовсім неважливо, на кого саме буде оформлений кредит. Зате, коли все вийде, будемо жити разом і радіти, — почав переконувати Андрій.
Юля, повіривши нареченому, оформила значну суму кредиту. Через два місяці знадобився ще один такий самий кредит для підтримки щойно розпочатого бізнесу.
Відтоді вся зарплата Юлі йшла на виплати за кредитами та купівлю продуктів.
Наступні три роки вона не могла дозволити собі нового одягу і навіть змушена була дві зими поспіль ходити у чоботях, які весь час промокали.
Про дрібниці на кшталт стрижки у перукарні чи манікюру Юлі довелося й зовсім забути.
Вона схудла, часто хворіла, але поступалася усім заради успіху чоловіка.
Зрештою ці поступки окупилися. Андрій почав пристойно заробляти, завдяки чому вони змогли переїхати у власну квартиру.
— Тепер пора й про спадкоємців подумати, — вирішив Андрій. — А то ж роки йдуть.
Мама вже давно наказує мені онучками її забезпечити.
— У мене цього року дуже прибутковий проєкт на роботі очікується. Давай я його завершу, і тоді, — намагалася переконати жінка.
— Ні, не треба тільки цих відмовок! Твоя робота — це сім’я. Сиди вдома, я нас забезпечуватиму. Твоєї зарплати й так не видно було, — відказав Андрій.
— Це тому, що я з неї два кредити виплачувала й купувала нам їжу, — обурилася дружина. — Мені тепер на тебе молитися, чи що?
— Так, колись допомогла, але тепер твоя головна робота — стати матір’ю. Невже не зрозуміло? Твої плани — це все дрібниці, ти маєш забезпечувати нашій сім’ї тил. Тож готуйся незабаром у декрет, а згодом і звільнитися, — заявив Андрій.
Юля погодилася. Так на світ з’явилися Даша й Діана.
Після появи другої доньки Юля стала помічати, що її сили на межі. Причина була зовсім не в дітях, а у чоловікові.
Сама Юля не могла сказати точно, коли це почалося, але в Андрія виникла нова звичка з будь-якого приводу підвищувати голос на неї. При цьому він завжди стверджував, що просто «емоційно розмовляє», а їй «здається всяке» через її власне сприйняття.
Втім, Андрій так говорив не завжди. Він умів майстерно повернути будь-яку розмову так, як йому було вигідно.
На будь-яке прохання жінки про допомогу він незмінно відповідав:
— Подумаймо. Я працюю? Працюю. Заробляю й утримую тебе з дівчатками? Утримую. Які до мене можуть бути ще претензії? Думаєш, мені легко? Від ранку до вечора кручуся-верчуся, щоб ваші забаганки забезпечити. А ввечері я ще маю тобі допомагати? Чи не забагато ти, люба моя, хочеш?!
Зазвичай Юля вислуховувала ці монологи мовчки, адже сперечатися було марно. Якщо жінка хоч якось намагалася заперечити, Андрій відразу переходив на крик, зовсім не зважаючи на те, як ставляться до цього діти.
Вдома він принципово не допомагав Юлі по господарству. При цьому ретельно стежив за тим, щоб усе було прибрано, а у квартирі панував порядок. Юля намагалася пояснити, що з двома дітьми впоратися непросто:
— Вони ж всюди бігають за мною і вимагають уваги. У магазині одна в один бік, друга в інший, а в мене ще й сумки.
— І що ти тоді за мати, якщо з власними дітьми впоратися не можеш? — обурювався чоловік, а потім додав. — Сьогодні вечеря, до речі, була так собі.
Після довгої паузи він продовжив:
— Гроші перераховую, а ти не можеш приготувати щось пристойне. І взагалі, досить собі відмовки вигадувати! Вічно ти втомлена і незадоволена. Ти ж вдома сидиш, звідки у тебе втома береться? Приготувала їжу за годину, та прибрала. Максимум ще година. А потім сиди собі й відпочивай. В усьому телефон дивишся, ось і всі сили йдуть. Ну, давай, розкажи, чим ти займалася?
— Готувала сніданок, обід і вечерю. Прибирала. Прала й прасувала речі. Водила дівчаток до лікаря і в магазин…
— Подумаєш! У мене справ на порядок більше, і то з таким виглядом не ходжу, — перебиваючи її, заявляв Андрій.
Оскільки він вважав, що його дружина багато відпочиває і мало чим займається, після вечері Андрій навіть власну кружку і тарілку в раковину не ставив.
— Андрію, якщо не складно, постав свій посуд у раковину. Негарно, коли на столі це все залишається, — одного разу попросила Юля, коли чоловік встав із-за столу.
— Ось що ти зараз робиш? — різко кинув Андрій.
— Мию посуд.
— А я от думав! Розумієш, я думаю про роботу! — все голосніше казав Андрій. — А тут ти мене збиваєш з думки своїми розмовами. Ти мені заважаєш зосередитися. Чи вже забула, що живеш на всьому готовому з дітьми завдяки мені?! Це я все тут заробив! Май повагу й не чіпай мене через дрібниці! Їду наступного тижня у відрядження. Краще підготуй мені речі.
Коли Андрій поїхав на три дні у відрядження, Юля усвідомила: вона щаслива.
«Мені не треба йому догоджати, не доводиться здригатися від його крику й заспокоювати дітей, сміятися над його жартами про жінок і захоплюватися його розумом та кмітливістю у справах. Я нарешті згадала, що мене раніше радувало і якою я була! З дітьми мені весело і добре, а від чоловіка, я б пішла. От я й зізналася самій собі, а значить, настав час усе змінити», — ранком вирішила Юля і почала шукати собі роботу.
Коли Андрій повернувся, атмосфера у квартирі знову стала напруженою, і на Юлю посипалися докори. Вона терпіла й готувалася. Готувалася до втечі у нове життя.
Через три місяці Андрій знову поїхав у тижневе відрядження, а повернувся вже у порожню квартиру. Потім пройшло ще півтора року судів щодо розлучення та поділу майна. Жінка тимчасово переїхала до батьків. Після розподілу майна вона купила власну квартиру, куди й переїхала з дітьми.
Андрій не платив аліментів. Він вважав, що і так достатньо дав своїй колишній дружині, тож, нехай тепер крутиться сама. Зрештою він сподівався, що жінка до нього повернеться, як тільки у неї закінчаться гроші. Проте так не сталося. Юля була вільною від важких стосунків у шлюбі й більше не хотіла заміж.
