– Що? – хлопець миттю зірвався з ліжка, а його очі наповнилися люттю. – Вирішила мене захомутати? Ні, моя дорога, нічого у тебе не вийде. Й, зрештою, спершу доведи, що твій байстрюк від мене. Юля народила дівчинку – і в той же день під диктовку матері написала відмову від дитини

Це було перше кохання – захопливе, шалене і єдине на все життя. Принаймні, Юлька так думала.

Вона, тоді студентка-першокурсниця, вже подумки приміряла весільну сукню і мріяла про те, як після одруження вони поїдуть на море.

– Юрчику-мурчику, а у нас буде дитина, – прошепотіла вона, пригортаючись до грудей коханого. – Ти кого хочеш – хлопчика чи дівчинку?

– Що? – хлопець миттю зірвався з ліжка, а його очі наповнилися люттю. – Вирішила мене захомутати? Ні, моя дорога, нічого у тебе не вийде. Й, зрештою, спершу доведи, що твій байстрюк від мене.

– Що ти кажеш? – розплакалася дівчина. – Ти добре знаєш, що ти у мене перший і єдиний чоловік і…

Коли живіт став помітним, Юля взяла академку і поїхала в райцентр до батьків. Дорогою згадувала Юру, який спершу пропонував їй гроші. Тоді кричав, що не дозволить їй народити дитину і навіть декілька разів вдарив у живіт. Отоді вона й почала його боятися. Тож, коли він зник, вона з полегшенням зітхнула.

– Народиш, а через рік повернешся на навчання, – підбадьорювала подруга. – Маля поки глядітимуть батьки…

Проте вони, зрозумівши, в чому справа, потягли доньку до лікаря, який категорично відмовився щось робити на такому то терміні. Тож Юля народила дівчинку – і в той же день під диктовку матері написала відмову від дитини.

Згодом закінчила інститут, повернулася в рідне містечко і зайнялася бізнесом. Відкрила спершу один, тоді другий, третій магазини. Вийшла заміж за успішного адвоката, проте лелека вперто обминав їхню оселю. Спершу подружжя надіялося на диво, тоді жінка їздила по лікарях, різноманітних бабках, а згодом наче змирилася з долею.

– Кохана, я тут подумав, – Орест на мить замовк, а тоді продовжив: – Для кого залишимо всі ці магазини? Може, візьмемо дитинку в дитячому будинку?

– Ох, Орестику, присядь, я тобі все розкажу, – мовила Юля і розридалася. – Це мене Господь карає. Розумієш, коли мені було 18 років у мене донька була.

Коли чоловік дізнався про дитину, то вони вдвох вирішили її розшукати. З’ясували, що дівчинку віддали у Будинок дитини, а згодом – в школу-інтернат. Охочим всиновити дитину дуже подобалася красива, розумна і добра Катруся, проте вона так і залишилася в інтернаті, бо на лівій ручці у неї не було два пальчики. І це відштовхувало потенційних батьків.

– Це вона, – шепотіла Юля, коли вони вийшли з інтернату. – Тоді, коли вона народилася, лікар сказав, що у неї немає двох пальчиків. Я мушу її розшукати.

Проте зробити це було вкрай нелегко. Орест звернувся по допомогу до друзів в обласному центрі, але пошуки були марними. Дівчина наче у воду канула. І Юля знову впала у відчай – може, вона в іншій області чи навіть країні?! Як тоді шукати?

– Моліться до святителя Миколая кожного дня – і він обов’язково вам допоможе, – порадив їй старенький священник у монастирі, куди жінка приїхала за порадою. – Він чує щирі молитви і завжди допомагає тим, хто опинився у скрутній ситуації, потрапив у біду. Ось акафіст – читайте його кожного дня.

Купивши ікону святого, Юля стала кожного вечора молитися і просити у нього допомогти їй розшукати донечку.

– Отче Миколаю, я тебе благаю – допоможи мені, – ридала вона. – Ти допомагаєш усім, хто звертається до тебе, не знехтуй і моїм проханням…

Дуже часто поруч на коліна опускався і Орест. «Вірте – і по вірі вашій вам буде дано», – коли підступала хвиля відчаю, жінка згадувала ці слова, які їй на прощання сказав священник, і знову кидалася до ікони, шепотіла слова молитви.

І сталося диво. Вони тоді саме встановлювали нові ворота біля чималого будинку, в який саме переїхали і поштового ящика ще не повісили.

– Юліє Вікторівно, тут прийшла листоноша, – мовив один із працівників. – Вийдете чи забрати пошту?

– Вийду, Романе, вийду, – мовила Юля і пішла до воріт. – Добрий день, слухаю вас.

Привітавшись, листоноша почала розповідати, що на цю адресу виписана преса, однак її нікуди класти.

– Але ви не хвилюйтеся, всі ваші газети лежать у відділенні, – мовила вона і взялася за ручку велосипеда. – Тож зможете забрати їх в будь-який час.

– А що у вас з рукою? – поглянувши на ліву руку листоноші, Юля відчула, як затріпотіло її серце. – І, до речі, як вас звати?

– Я народилася без пальців, – сумно мовила дівчина. – Мабуть, тому мене і залишили батьки. А звати мене Катя.

В цю мить Юля зрозуміла, що сам святий допоміг їй зустрітися з дочкою.

– Дякую тобі, святий Миколаю, – мовила вона незважаючи на здивовані погляди працівників і дівчини. – Дякую тобі за те, що повернув мені доньку.

Опісля були довгі розмови з Катрусею, її розповіді про поневіряння та те, як вона потрапила у місто Юлі та Ореста. А через два місяці Юля дізналася, що вагітна. Тож у День святого Миколая сім’я збирається у монастир, аби помолитися перед іконою святителя, подякувати йому за допомогу і радість материнства. А також подякувати старенькому священнику за пораду.

Автор – Ксенія Фірковська, за матеріалами t1.ua

Фото ілюстративне