Коли нам із майбутнім чоловіком виповнилося по дев’ятнадцять років, ходивши ще в рожевих окулярах, і в світі так багато прекрасного, ми вирішили одружитися. Батьки м’яко кажучи, були проти, куди поспішаєте, але ми стояли на своєму, одружуємося. Біла сукня, чорний фрак, куча гостей. Мабуть, не потрібно говорити, як молода сім’я, ще можна сказати, діти планують своє майбутнє. Все і відразу, і побільше, не інакше. Але із тих планів найпершим до нас добрався лелека, сина ми назвали Мишко. Нам по двадцять років, а ми вже тато і мама. Прийшовши з пологового наші рожеві окуляри спали.
Спочатку син добре спав. Ліжечко його стояло поруч із нашим. Можна не встаючи з ліжка міняти підгузки, чи взяти малого, щоб годувати. Місяць ми чекали вередливу дитину, але наш Мишко нас радував ми висипалися, вдень могли телевізор подивитися, поки дитя спить. Коли інші матусі жалілися як тяжко їм з дітьми, не досипають, то ми тільки посміхалися і берегли свій спокій. Але прийшов час і нам дізнатися, що це таке, коли дитина не спить, ні вдень, ні вночі.
Після перших двох безсонних ночей, ми звернулися до лікаря. На що нам повідомили, що животик його непокоїть. Потрібно приймати крапельки й сину стане легше. Але дні йшли, складалися в тижні, потім у місяці. Ми по черзі носили його на руках. Поки носиш, доти й спить. Як тільки покладеш у ліжечко, відразу крики, плач. Ми вже подумали, що йому в ліжечку незручно, почали класти біля себе, але все повторялося, просинається. Тоді ми випрацювали для себе графік, по черзі, кожну годину міняємося.
Три дні нам вдавалося, хоч подрімати. На четверту ніч, коли моя черга колисати малого, а я сидів на дивані з заплющеними очима, і хитаюся разом із сином. Так спить. Щось мене наче вітром обдуло. Я відкриваю очі. В руках у дружини м’яка іграшка сина. Вона її тримає як дитину і швидко ходить по кімнаті. Я кілька разів провів її очима туди-назад. Потім запитую:
– Кохана, це що?
Вона зупинилася, відкрила очі, з подивом дивиться на мене, на сина. Потім погляд перевела на свої руки. Їй здалося, що Мишко зарюмсав. Коли почула рюмсання, думала, що колише сина, але очей не відкривала, от і ходила по кімнаті. Потім сіла поруч і захлипала, як дитина.
– Коли це закінчиться?
Таке безсоння тривало, поки в Мишка не виліз перший зубчик. Це було в чотири з половиною місяці. Далі стало легше. Ми вже знали, що таке безсонні ночі, тому готові були до цього. Але те, як дружина колисала м’яку іграшку ми пам’ятаємо завжди.
Фото спеціально для osoblyva.com
