Марія і Василь колись сиділи за однією партою. Їх зошити були сповнені спільних малюнків та секретних повідомлень.
Діти виросли й роз’їхалися у різні міста вчитися та працювати. Василь перетворився на впевненого у собі юнака, а Марія стала справжньою красунею. Вони бачились, якщо канікули дівчини збігалися з відпусткою хлопця, а це було дуже рідко.
Наближався день народження Василя, і Марія вирішила зробити йому сюрприз. Вона спекла його улюблений торт, купила оригінальний подарунок і довго думала над тим, що сказати. Вона хотіла перевірити, чи залишились у нього почуття і чи можна розраховувати на стосунки.
Вечірку Василь влаштував у невеликому кафе на околиці міста. Марія стояла біля дверей та довго не наважувалась увійти. Зібравши всю свою сміливість, вона підійшла до Василя з тортом та подарунком.
— З днем народження, Васильку! – Вимовила вона тремтячим голосом.
Василь подивився на неї з подивом, а потім розсміявся. Його друзі підхопили сміх.
— Марійко, ну ти даєш! Хто б міг подумати, що ти ще пам’ятаєш про мій День народження? – Зауважив він зухвало.
Марія почервоніла, дівчині було ніяково. Василь відставив її подарунок, а торт навіть не скуштував.
— А цей торт… Ти його сама пекла? Ну ти молодець! Може, ще віршика прочитаєш? У дитячому садочку так і роблять! – Продовжував хлопець. – Ні, краще виший серветку. Моїй бабусі сподобається. У неї вся хата в цьому непотребі!
Сміх посипався з усіх сторін. Марії хотілося провалитися крізь землю. Вона не очікувала такої зухвалої поведінки від коханого, розгубилася і навіть не знала, що відповісти, тому тихо вийшла з кафе. Сльози котилися по її щоках. Вона зрозуміла, що її кохання — це тільки її власна ілюзія, адже Василь ніколи не подивиться на неї як на жінку.
Ця подія стала для Марії неочікуваним поворотом, вона довго не могла оговтатися. А ще не могла зрозуміти, коли Василь став таким зверхнім і змінив до неї своє ставлення.
