– Дякую, мені вже краще. Ні, приходити не потрібно. Так, дружина щодня тут – випадково почула Соня підійшовши до дверей палати. Чоловік ніжно з кимось розмовляв по телефону. І воно б то ніби нічого, але з нею він давно так не говорив, тільки командував. Її це неймовірно зачіпило, обізвалось глухим болем десь глибоко в середині. Вона тихенько відійшла від дверей і пішла геть з лікарні.
“Він же присягався, обіцяв, що більше жодної жінки і жодної зради не буде” – думала даючи волю сльозам. А потім сама себе картала “так мені і треба, це кара за те, що колись сама повела його з родини”.
Але, що вона тоді 20-річна могла знати про життя і мораль. Закохалася до нестями і все. А він нероздумуючи пішов з сім’ї. Залишив дружину і двоє дітей. Так що винні вони обоє.
«Зараз піду і все йому висловлю. Перед операцією нив, Сонечко, рідна, не кидай. А як від одного місця відлягло, дружина не потрібна стала» – рішуче встала вона з лавки – “зараз все йому, бабію, розповім.”
З тією ж рішучістю підійшла до палати і ще раз обімліла. Чоловік в палаті був не сам. Поруч з ним сиділа молода дівчина і ридала. Побачивши Соню, чоловік розгубився, але взяв себе в руки.
– Ось, Соню, познайомся, це моя вже колишня секретарка, Люся – слово «вже», він виділив – прийшла мене провідати.
Дівчина прибрала руки від обличчя і витерла сльози: – Неправда ваша, Вікторе Івановичу, не провідувати я вас прийшла, а сказати, що дитинка у нас буде.
Чоловік чортихнувся. – Яка дитина? Іди звідси по-хорошому. Навидумувала собі, щось і приперлася.
Люся знову заридала і вибігла, штовхнувши плечем оторопілу Соню.
-Не вір їй, сонечко. Наговорює вона. Молода, дурна, ну що з неї взяти? – награно засміявся чолоівк.
Соня підійшла і сіла на стілець. З камяним серцем і обличчям вона запитала: – У тебе з нею щось було? Чоловік став виправдовуватись.
– Та ні. Кому ти віриш? Цій соплюхі?
Соня вже твердіше запитала: – Було чи ні?
Віктор опустив голову: – Було. Але всього кілька разів. Просто не зміг втриматися. Пробач мені.
Соня ще раз подивилася в його винувате, але таке рідне обличчя. – Я тебе тоді попереджала, ще одна зрада і я піду. Пам’ятаєш? – Він кивнув. Вона встала – Я йду.
Зараз Соня переїхала за місто. Віктор після розлучення люб’язно залишив їй дачу. Вона живе тихо, спокійно. Спілкується тільки з сусідами. А її колишній чоловік, так з Люсею і не став жити, а знайшов собі нову пасію, молодшу. Але Соню це вже не чіпає, у неї своє життя.
Не так давно до неї на чашку чаю, став походжати сусід. І явно ставиться до неї з симпатією. Але на щось серйозне, Соня ще не готова. Поживемо, побачимо, раптом що і вийде. Через колишні біль і зради не варто все життя страждати.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Якщо хочете читати більше цікавих матеріалів та життєвих історій від osoblyva – підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням
