Спочатку я сильно переживала. Але суд розлучив нас. Чоловік на суді наговорив про мене всякого, а ще я без роботи і житла. Квартира, в якій ми жили його дошлюбна. І дітей залишили йому. Я тепер живу в орендованій квартирі, діти у мене по вихідним і на канікули. Плачу за оренду і аліменти чоловікові

В офіс секретарем влаштувалася жінка років тридцяти п’яти. Дарина миловидна, струнка, з модною зачіскою, але було в ній щось, що всіх приваблювало. Вона променіла щастям.

Завжди привітна, усміхнена і величезна працездатність. Що б її не попросили зробити, вона жодного разу не відмовила, навіть якщо це не входити в її службові обов’язки.

Злі язики жартували, що якщо її попросити розвантажити вагон вугілля вручну, вона і це зробить, посміхаючись.

Всім хотілося розгадати джерело її щасливого стану, але на відвертість вона не йшла. Якось наш місцевий ловелас Толик, запросив її у вихідні на прогулянку. Вона відповіла, що вихідні вона проводить лише з дочками.

Новий подив для всіх мешканців офісу – у неї є діти. Ніхто нікого не чув від неї щось типу, «треба зателефонувати, чи прийшла Танечка зі школи» або «Юлічка знову захворіла».

Але «немає нічого таємного, що не виявиться», написано в Біблії.

Якось Наталя в черговий раз прийшла на роботу з синцем під оком. Всі її жаліли, давали якісь поради. Але тільки Дарина висловила їй співчуття, Наталю прорвало:

– А ти-то що шкодуєш мене, що ти розумієш в моєму житті? Чоловік непутній. Троє дітей то погано вчаться, то хуліганять, то хворіють. І все на мене. А ти тут така красива і щаслива співчуваєш мені.

– Ну добре, сказала Дарина, – розповім тобі про своє життя, якщо тобі від цього легше буде.

У мене дві доньки. Старшій дочці десять років, у неї складний характер, проблеми з навчанням і оточуючими. Другій дочкі п’ятий рік. До чотирьох років у неї були проблеми зі здоров’ям – часто хворіла.

У три роки віддали в садок, але довелося звільнитися і сидіти з дітьми вдома, одну лікувати і загартовувати, з іншою вчити уроки і розрулювати проблеми.

Але цього мало, чоловік вирішив привезти в нашу двокімнатну квартиру свою маму. Тому що за нею теж догляд потрібен. Ні, свекруха не лежача хвора, вона спритно пересувається по квартирі, апетит хороший, і телевізор дивитися дуже любить.

Але зовсім не любить обслуговувати себе, навіть чашку чаю я повинна була налити їй, не кажучи про те, що свекруха не могла помити за собою цю чашку. Я її називала про себе «королева-мати» і виконувала всі її бажання.

Дізнавшись про це каходилася моя маман, як же так, я доглядаю за свекрухою, а рідна мати кинута. Треба сказати, моя мама цілком собі активна пенсіонерка – скандинавські палиці, театри, кіно. Але я зобов’язана їй допомагати матеріально, раз утримуємо свекруху.

А свекруху ми дійсно утримували, вона не витрачала зі своєї пенсії ні копійки навіть на себе. Ще примудрялася зателефонувати моїй матері:

– Свахо, а мені синочок нову кофтинку купив.

Самі розумієте, далі слідувала мамина тирада.

Щоб утримувати нас, всіх чоловік працював на двох роботах. У чотири роки у молодшої налагодилося здоров’я і її віддали в дитячий сад. Я почала пошуки роботи. Тут запанікувала свекруха, як же вона залишиться одна вдома, хто за нею доглядати буде. Чоловік умовляв мене не виходити на роботу.

І тут я дізнаюся, що чекаю маля, хоч і не планували цього. Нічого не сказала чоловіку. Народжувати ще одну дитину в цьому дурдомі я не хотіла, я б фізично не потягнула.

Але вдома мені стало погано, викликали швидку. І тут, природно, чоловік дізнався про мій вчинок і тепер він мені закотив: «Як я сміла одна приймати рішення? Він завжди хотів сина, а я позбавила його цього задоволення». І подав на розлучення.

Спочатку я сильно переживала все це. Але суд розвів нас. Чоловік на суді наговорив про мене всякого, а ще я без роботи і житла. Квартира, в якій ми жили його дошлюбна. І дітей залишили йому.

Я тепер живу в орендованій квартирі, діти у мене по вихідним і на канікули, мама перестала капризувати. Я ж плачу за оренду квартири і аліменти чоловікові, допомагати матеріально матері я не можу.

І знаєте, мені подобається це життя. Дочки люблять мене, завжди раді нашим зустрічам, я не обслуговую «королеву-матір». Я щаслива!

Чоловік тепер вмовляє повернутися, він мені все пробачає. Тільки я йому не пробачаю. Ніколи не повернуся до нього.

– Ні-і-і, я б так не змогла, – втерла свої сльози Наталя.

– А я змогла. І це мені подобається!