Олексій Павленко жив в Києві, мав свій бізнес і добре себе почував. Але з роками бажання покинути країну збільшувалося, і Олексій вирішив емігрувати в Канаду. На його шляху трапилося багато документаційних перешкод, але сьогодні Олексій з великою родиною живе в Квебеку, має все, що потрібно для повноцінного життя і радий, що колись зважився на рішучий крок.
Про те, як в Канаді стимулюють бажання навчатися, чому не страшно потрапити в дрібну ДTП, особливості оренди житла та багато чого іншого читайте в його розповіді “Обозревателю”.
Історія переїзду
Вперше ми з дружиною потрапили в Канаду як туристи в 2011 році. Тоді ми жили в Києві, у мене була невелика IT-компанія, дві квартири і дві машини. У фінансовому плані все було добре, але жaхливо дратували деякі моменти.
Наприклад, ми купили землю в селі Гора під Києвом і планували будувати дiм. Щоб вирішувати питання, пов’язані з цим, треба було або бігати по інстанціях, або ж давати всюди хабарі, а іноді і перше з другим. Корупція мене просто бiсить, тому на сімейній раді вирішили переїхати в іншу країну.
Для цього навесні ми відправили документи на імміграцію в Канаду (провінцію Квебек), а влітку вирішили з’їздити в Монреаль на розвідку. Заразом ще й французьку повчити в мовній школі. В Монреаль ми прилетіли ввечері п’ятниці, здається.
У центр пішли гуляти в суботу. Першою думкою було “Куди ми потрапили?”. Метро якесь обшарпане, на лавочках лежать бомжі, людей на вулицях майже немає, практично у всіх машин іржаві диски. Ще запам’яталися на центральній вулиці бетонні блоки з іржавими трубами, які поділяли автомобільні дороги від велосипедистів.
Загалом, ми були в шoці. Думали, що Канада – це якийсь рай, а Монреаль виявився просто ще одним великим містом зі своїми плюсами і мінусами. Ось що я писав у себе в блозі: “Після першого дня в Канаді були в аyті – країну уявляли зовсім іншою. Тут якось спокійніше, народ нікуди не поспішає, немає драйву, як у Києві. Можливо, звикнемо, але якось дикувато. І не зовсім зрозуміло: це добре, чи погано. Змішання рас дивовижне. Білий водій, який нас віз, одружений начебто на індіанці. Їх 5-річний син розмовляє англійською, французькою та іспанською “.
Якщо розглянути позитивні сторони, то треба відзначити дуже зелені і доглянуті парки. На дорогах водії поводяться набагато цивілізованіше, ніж в Києві. Запам’яталася підготовка міста до Formula 1, щотижневі феєрверки і велопробіг, в якому брали участь як діти, так і дорослі. При поїздці в Оттаву взагалі потрапили на oгoлену ходу. Потім я ще пару раз їздив вивчати англійську в Торонто, це місто мені більше сподобалось.
Ми розраховували, що імміграція у нас пройде дуже швидко, і що старший син піде в перший клас саме в Канаді. На жаль, наші документи розглядали дуже довго. Ми здалися і в січня 2015 переїхали до Польщі по бізнес-імміграції.
Проживши там рік, Канада, схоже, зрозуміла, що втрачає нас і вислала сертифікати відбору поштою, ми навіть інтерв’ю не проходили. У Кракові у нас народилася третя дитина, тому довелося оформляти додаткові документи на неї.
Читайте також: “На права можна здавати рік, а машину купити за смішні гроші”: Як живеться українці в найбагатшій країні Європи
Імміграційні візи в Канаду ми отримали влітку 2016 – через 5 років очікування, а старший син пішов вже в 6 клас. За півтора року життя в Польщі країна нам дуже сподобалася, думаю, ми б залишилися в ній.
Сервіс
У Канаді в середньому живуть років на 10 більше, ніж в Україні. Це, мабуть, через меншу кількість стресу. Документи тут надсилають звичайною поштою. Інтернет-покупки залишають біля вхідних дверей. Якщо вони не сподобаються, то їх можна просто повернути. Якщо ж щось зламається, то без проблем відремонтують.
У нас була така ситуація: замовили в магазині пральну машину і окрему сушку. Нам їх доставили і встановили. Все працювало, крутилося, але ось білизна виходила якоюсь вологою. Виявилося, що ми заплатили за газову сушку, а нам потрібна була електрична. Просто ми не зрозуміли різниці або ж продавець щось наплутав. Без всяких доплат через два місяці нам її замінили.
Це, правда, компенсується додатковими страховками і великими податками. Ось я вибрав собі ноутбук за 1700 доларів (всі ціни в канадських доларах, за 1 CAD зараз дають 0.8 USD), а коли розплачувався за нього, то виклав майже 2000 доларів, так як податки вважаються додатково і в ціні не вказуються. Продавець ще здивувався чому я розширену гарантію не придбав.
Аналогічно і з автомобільною гарантією на старі машини, захистом екрану телефону, додатковою гарантією на побутову техніку і т.д. Я якось зупинився на світлофорі і в мене ззаду в’їхав пікап. Коли приїхав в СТО віддавати машину на заміну бампера, мені безкоштовно видали прокатний автомобіль. Я був дуже здивований таким зверненням. Розмір страховки в результаті не збільшився і я взагалі нічого не платив.
Оренда житла
Коли ми летіли до Канади, то особливо не знали де будемо жити. Перше житло я зняв днів на п’ять через Airbnb в центрі Монреаля, щоб було зручніше оформити всі документи. Оренда житла там дорога, тому ми планували переїхати в інше місто – Гатіно. Чули, що воно більш сімейне, до того ж розташоване поруч зі столицею Канади – Оттавою.
Я, знову ж через Airbnb, зняв там будинок на тиждень, щоб знайти житло на довгостроковий період. І тут нас чекало дуже велике розчарування. У Канаді прийнято переїжджати з першого числа нового місяця. Якщо ж робити це в інший місяць, то оренда підписується зазвичай з 1 числа. А ми затіяли це на початку серпня, тому пропозицій практично не було.
У багатьох оголошеннях була вказана дата оренди з 1 вересня або навіть 1 жовтня. Канадці взагалі все планують наперед, це стосується не тільки оренди. Потихеньку ми теж починаємо це робити.
В Гатіно ми подивилися кілька будинків, тільки один більш-менш сподобався. Знайомих в місті нікого не було, тому ми вирішили повернутися в Монреаль, точніше, в його передмістя. Там виявилося кілька знайомих сімей, які нам дуже допомогли різними порадами. Кілька днів ми їздили на машині дивитися житло в Монреалі і поверталися в Гатіно. Нам це набридло і ми через Airbnb зняли квартиру в місті Лонгей.
Житло шукали за допомогою ріелторів. Ще перебуваючи в Гатіно, ми через Інтернет підписали документ, що зобов’язуємося зняти будинок. Потім приїхали, заплатили за перший і останній місяці. Кредитної історії у нас ще не було, але господар пішов на це. Його ми, до речі, жодного разу за весь час не бачили, так як він зараз живе в Америці. Наші друзі знімали житло і у них вимагали поручителів.
Згодом я порахував, що замість того, щоб кожен місяць платити оренду, краще купити свою нерухомість. По грошах виходить навіть дешевше. Але таке, наскільки знаю, працює тільки в провінції Квебек. Якщо брати Ванкувер або Торонто, там оренда дешевша, ніж виплати по іпотеці.
Навчання
Провінція Квебек відрізняється від всієї Канади. Колись вона взагалі хотіла відокремитися і стати незалежною державою. Тому тут багато унікальних правил. Почну з того, що замість англійської офіційною мовою тут вважається французька. Діти іммігрантів зобов’язані вчитися в школі на французькій мові. Але перед тим, як потрапити в неї, вони повинні закінчити спеціальний підготовчий клас “дакей”, в якому якраз вчать мову.
Наші діти провчилися в ньому один рік, тобто за цей час вони освоїли мову з нуля. Інші діти іммігрантів, в залежності від старанності і здібностей, можуть вчитися два роки або навіть больше. З нового навчального року наших дітей перевели в звичайну школу.
Крім української школи, вони півтора року навчалися в Польщі, тому можна порівняти навчання в трьох країнах. Найбільше їм сподобалося саме в канадській школі. На мій превеликий подив, вони хотіли туди ходити. В школу їх, до речі, безкоштовно відвозив шкільний автобус.
Якщо говорити про дорослих, то в Канаді їм прийнято теж вчитися. Існує величезна кількість курсів, наприклад, “як почати бізнес”, де не тільки отримуєш знання, а й стипендію за те, що вчишся.
За навчання тільки по суботах я отримував десь 600 доларів місяць. А є ще курси французької і т.д. Мій знайомий, якому вже за 40, пішов і повністю перевчився. Тепер він працює програмістом. Я теж вчився вже на трьох різних курсах.
Робота
Я працюю з дому, у мене свій бізнес і співробітники в Україні і інших країнах, тому не зовсім розбираюся наскільки важко працевлаштуватися. Чув, що роботу простіше знайти в Торонто, ніж в Монреалі. Але зате є спеціальні курси, де навчають як шукати роботу в Канаді, допомагають скласти резюме.
Якщо влаштуватися на найменш оплачувану роботу, то згідно із законом не можуть платити менше, ніж 10 доларів на годину. Ця величина залежить від провінції , де проживаєш. А також від того, чи отримуєш ти чайові.
Після імміграції зазвичай один з подружжя йде вчитися, а другий працювати. Навіть отримуючи мінімальну зарплату, а це десь 1600 доларів, на життя повинно вистачати, так як 2-кімнатну квартиру в Монреалі можна зняти за 700 доларів. Також перший час можна отримувати допомогу для нових іммігрантів – безкоштовну їжу .
Медицина
Медицина в Канаді вкрай відрізняється від української. Нам було простіше освоїтися, бо до цього жили в Польщі і там щось середнє. З одного боку, канадська медицина безкоштовна. З іншого боку, може виявитися так, що ви будете змушені місяцями чекати своєї черги до лікаря.
Якщо у вас сeрцевий нaпад або якась подібна критична ситуація, то ви отримаєте оперативне лікування. Але якщо злaмаєте, скажімо, ключицю, то вам зроблять знеболюючий укол і вам доведеться посидіти в черзі годин 10 (випадок мого знайомого).
До вузьких спеціалістів так просто не потрапити. До них повинен направити сімейний лікар, який є і гінeкологом, і терaпевтом і ще кимось. У Квебеку проблеми з лікарями, у нас ще немає сімейного лікаря. Коли хворіли діти, то їхали до чергової поліклініку, де могли сказати “місць немає, приїжджайте завтра”.
У молодшого сина виявили проблеми з зубами, в стоматологію, яку рекомендували інші, записалися аж через 7 місяців. Так, ще варто відзначити, що стоматологія безкоштовна тільки дітям до певного віку, причому в повному обсязі процедури.
Мені подобається, що тут неможливо купити антибіотики без рецепта. А коли приходиш їх отримувати (іноді за них платили, іноді ні, не зрозумію як це влаштовано), то перепитують хто їх прописав і ще раз розповідають як їх приймати.
Місцеві жителі
Люди в Канаді добріші, ніж в Україні, але все-таки не такі душевні, як в Польщі. Кілька разів стикався з тим, що вітався з сусідами в притул, але вони робили вигляд, що мене немає. Але коли їм щось було треба, то з посмішкою підходили і питали.
Можливо, таке ставлення з боку саме тих, хто народився в Канаді, не знаю. Іммігранти більш відкриті, але все одно відчувається бар’єр між нами.
Резюме
Ми з сім’єю живемо в спокійному місті під Монреалем. Якщо треба потрапити в центр мегаполіса, то на машині це хвилин 30.
Найбільший дискомфорт особисто для мене – французька мова. Але, завдяки цьому, в нашій провінції доступні ціни на житло і додаткові бонуси на дітей. Наприклад, якщо відкладати їм на майбутнє навчання після школи, до моїх інвестицій додається аж 30% від вкладеної суми .
Якщо вам потрібен більший драйв і ви хочете розмовляти англійською, то для вас більше підійде Торонто. Переїхавши до Канади, я щось втратив, але повертатися поки не планую.
