Після одруження ми кілька років пожили для себе. Потім вирішили, що час подумати про дитинку. Як запланували так і сталось. Але народження дитини виявилося не такою радісною подією в нашому житті. У мене складається враження, що у чоловіка взагалі немає поняття про дітей. Ми, начебто, хотіли удвох цього малюка, а вийшло так, що я одна тягну всі турботи про доньку, тай вся робота по домі, обслуговуванні чоловіка теж на мені.

У гонитві за статусом «ідеальна жінка» я допустила багато помилок. Ніколи не залучала чоловіка до домашніх справ. Він не знав і грошових витрат, так як у мене була пристойна зарплата. Мало того, що я оплачувала кредит за машину, комуналку, продукти, так ще й особисто на нього витрачалася від рубашок до носків. Його грошей я не бачила, та й власне і не потребувала в них. А ось зараз потребую, але їх виявляється, немає. Все йде на те саме, що я оплачувала раніше. Тільки мені невтямки, я це оплачую зі своїх щомісячних виплат. Я неможу випрошувати в чоловіка на одяг і підгузники. Можливо я не права?

Після народження доньки мені потрібен був самій догляд, а вийшло так, що чоловік  просто залишив мене наодинці з собою і дитиною. У цьому місті у мене немає рідних. Рідко приїжджає подруга, мені морально легше стає в такі дні.

Донечка була неспокійною, я не спала ні вночі, ні вдень, як і раніше виконуючи всі домашні справи. Я дуже люблю свою дитину, але недосип робить своє. Я можу бути різка з немовлям, мої нерви на межі, я не справляюся. Я потребую допомоги. Можу ходити голодною три дні поспіль. Але зате для чоловіка все готово: випране, випрасуване, і все приготовлено.

Коли я зрозуміла, що вже не можу, почалися претензії, і то, як він втомлюється на роботі. Він теж не спить, робота у нього важка, нічого не скажеш. Вимагає концентрації уваги. Іноді він через неї теж не спить цілодобово.

Припустимо, у нього був сьогодні вихідний, він спить, потім розмовляє по телефону (розмови ні про що), поїсть і знову поспить, якщо дасть малятко. На наступний день йому потрібно прокидатися дуже рано, в  4 ранку. Тут він згадує, що йому потрібно зібрати деякі речі. Природно, дитина від шуму прокидається. Я говорила неодноразово, щоб з вечора все готував, але він, мабуть, думав, що буде, як раніше, за нього це зроблю я. Ці його «збори» призводять до того, що дитинка вередує весь день. І таке трапляється часто.

Тепер про нього я піклуватися стала менше. Про себе щось забуваю взагалі. До речі, не знаю, чому, але коли його немає вдома, я зовсім інша. Не турбуюся, що не встигну приготувати. Забула сказати, що живемо в будинку, де дуже тонкі стіни, все чути, і сусіди постійно невдоволення висловлюють про те, що дитина і чоловік будять ночами і ранками їх постійно. Я їх розумію, але що я можу зробити? Намагаюся заспокоїти немовля, але не завжди виходить.

Коли я говорю про розлучення, чоловік каже, що дитину забере тоді собі, відсудить (ось мені в такому випадку стає смішно, він і зараз не знає про неї нічого, забере, ага). Рідко дає обіцянки, що буде допомагати, коли з’явиться вільна хвилинка. Поки не дочекалася.

Сил моїх більше немає. Обходити тридцятирічного чоловіка і піврічного малюка стає все важче.

Дайте пораду, будь ласка, що робити? Може, мені потрібно якось своє ставлення до ситуації змінити? Але я втомилася від всього що на мене звалилось.

Фото pixabay.com