Син все болючіше хотів зачепити словами. Ну не просив він її наpoджувати його в такому віці, та ще й без чоловіка. Соромивсяся її перед друзями

Омелян знову не ночував удома. Вкотре посварився з матір’ю. Точніше лаявся він, кричав, стукав ногами, а мати тихим голосом просто просила його не злитися. Набридла прямо.

Хлопець взагалі соромився матері. Він вважав її старою. Ще б пак – йому було сімнадцять, а їй уже шістдесят. Та ще й імечко дала – Омелян. У дитинстві всі Ємелькой дражнили. Це зараз він собі прізвисько придумав Земель, а раніше якось з цього приводу переживав.

У всіх навколо були молоді, швидкі на ногу батьки, а йому дісталася стара. У дитинстві він цього не помічав. Було, правда, кілька раз діти в дитячому садку говорили, що за ним бабуся прийшла, але потім швидко звикли, що це його мама.

Але в підлітковому віці все сприймається з потрійною силою, гopмони не дають людині думати головою. І Ємеля став все частіше сваритися з мамою.

Вона і так-то особливо йому нічого не забороняла, але зараз він просто наражався. Намагався якомога болючіше зачепити її своїми словами. Ну не просив він її народжувати його в такому віці, та ще й без чоловіка. Тепер соромся її перед друзями.

З друзями було весело, хлопцеві здавалося, що тільки вони його розуміли, а мати тільки гальмувала його і заважала жити.

Переночувавши у приятеля хлопець повернувся додому, щоб взяти деякі речі – він збирався на вечірку на дачу до друзів. Матері вдома не було. “У магазин пішла”, – подумав юнак і став збирати потрібні речі.

Раптом у двері подзвонили. На порозі стояв їхній сусід дядько Єгор. Омелян навіть не встиг запитати що йому потрібно. Увійшовши в двері сусід раптом схопив хлопця за гpyдки і потягнув на кухню. Там, з силою жбурнув на табурет і заговорив:

“Слухай сюди, щeня нeвдячний. Твоя мати зараз знаходиться в лікарні в дуже важкому стані. І це ти її до цього довів. Говорив я їй тоді – навіщо тобі така відповідальність, не бери його. Але ж ні, жаліслива виявилася. Якби не вона, то ти б, можливо, і зараз на вулиці жив. А може і загuнув би давно. Або в дитбудинок забрали.

Вона тоді в магазин якийсь будівельний пішла за шпалерами, а дорогу не особливо добре знала. Повернула за ріг, а там ти, років зо два тобі було, весь в брудних обмотках, сидиш і кричиш. Вона тебе в оберемок і додому. Поліцію викликала, ті батьків твоїх не знайшли.

А скільки зусиль їй коштувало домогтися, щоб тебе їй віддали. Ми всім під’їздом характеристику писали. А ти, невдячний, цю святу жінку до інфapкту довів. Ось дати б тобі в мopду, та принцип у мене – дypнів не б’ю”

Коли сусід пішов Омелян розплакався. Від сорому, як дівчисько. Таким ідioтом себе відчув. Маму свою образив. Ту, яка любила його і віддала всю себе. Добре, що все ще можна виправити.

Читайте також: На одній з лавок, укрита обривками картонних коробок, дрімала бабуся-бомжиха. У ній Максим впізнав свою колишню тещу

Він влетів у двері лікарні, слізно попросив дівчину на ресепшені пропустити його в неприйомний час.

Мама нітрохи не здивувалася, побачивши сина. Простягнула руки, пригорнула його голову до своїх гpyдей. Наїжачила неслухнянy чуприну прямо як в дитинстві.

А Омелян вбирав таке рідне материнське тепло і нарікав, яким же дурнем був весь цей час. Яка різниця скільки років мамі, головне, щоб вона була жива.

Джерело.