Аліна підрахувала копійки, витрушені з гаманця на стіл. 54 гривні. Не густо … На карткі 163. Разом 217 гривень, а до зарплати ще тиждень. Сергійкові на харчування потрібно дати в школу і на життя взагалі не залишиться. Як же вона втомилася від вічного безгрошів’я!
Так. Думай, голова, думай. Де можна терміново надибати хоча б на хліб? Вовці дзвонити марно, він навіть слухавку не бере. Сергій дзвонив їй вчора – аналогічно. Батько, називається … Як друга сім’я завелася, так і вичерпався навіть той тоненький струмок допомоги. Даремно вона тоді погодилася не подавати на аліменти.
Аліна почала перебирати в голові друзів, у яких можна було б зайняти хоч трохи. І раптом згадала – вона ж з минулої зарплати Лізкі сотку дала! Та й сусідка вже місяць не віддає борг. Потягнувши за ниточку, Аліна витягла з пам’яті ще трьох боржників. Виписала всіх на папірець і підрахувала суму. 550 гривень. Цього їм з Сергійком вистачило б дожити до зарплати.
Але як запитати ці гроші? Аліна м’яка неймовірно. Мама завжди злиться на неї і обзиває мимрою.
– Мам, я дома! Що поїсти є?
– Синку, я там картоплю відварила і огірочки солоні є.
– Не хочу картоплю! Набридло вже – то картопля, то каша! А я курку смажену хочу! Сергійко розчулено склав руки в благальний жест і поплескав очима. Аліна зітхнула і рішуче взялася за телефон.
– Ліз, привіт! Пам’ятаєш, я тобі з зарплати сотню давала? Загалом .. ти не могла б повернути її? Лізка переказала гроші на картку. Успіх надихнув Аліну і вона постукала до сусідки. Всі, крім Аньки, повернули борги, та й та обіцяла завтра занести. Аліна дивувалася – чому ж ніхто не згадав про борг, поки вона не нагадала? Знають же, як їй важко доводиться самій з сином. Ні, так справа не піде. Всьому настає межа. Завтра вона піде і подасть на аліменти. Все-таки Сергій не тільки її син, нехай Вовка теж бере участь.
Фото ілюстративне з вільних джерел
