Колись я хотіла міцну сім’ю, а головне повноцінну. Але не вдалося, сина я виховувала сама.
Усі запевняли мене, що дуже вже балую сина, виконую кожну його примху, пилинки з дитини здуваю. Я дивувалася: а як же по-іншому? Адже материнська любов — одне з найсильніших, найтепліших почуттів у світі. Тим паче, син зростав без батьківської ласки, я його дуже шкодувала.
Та минув час, і я переконалася, що чинила неправильно, розв’язуючи проблеми сина та виконуючи всі його забаганки. Артем подорослішав, здобув освіту, але жити самостійним життям не захотів. Настав час синові самому заробляти і приносити додому якусь копійку — де там. Надто добре йому велося біля маминої спідниці. Тільки у мене вимагав щораз більшого: новий телефон, навушники, планшет, імпортне зимове взуття…
Не знаю, чим би закінчилася ця ситуація, якби Артем не зустрів дівчину. Мабуть, так би і грав у комп’ютерні ігри по десять годин щодня. На щастя, Ніна мотивувала Артема змінити спосіб життя, стати більш активним, відповідальним. Джерело
Уже півтора року минуло відтоді, як вони поїхали на заробітки в іншу країну. Син змінився на краще. А я не натішуся, що нарешті можу купити зі своєї зарплатні нову спідничку чи кофту, потішити себе парфумами чи помадою. Так давно я не відчувала себе жінкою, модницею. Деколи із жахом уявляю, як би й далі годувала й утримувала здорового, дорослого сина рік у рік…
Тепер розумію, що мої знайомі та колеги мали слушність. Дорогі жінки, не повторюйте моїх помилок. Виховуйте зі своїх хлопчиків чоловіків — працьовитих та благородних, а не матусиних безпорадних синочків.
