Спершу молоде подружжя Вікторії та Тараса жило дуже щасливо.
З нетерпінням чекали народження первістка, придумували ім’я, купували речі для немовляти.
А якими щасливими були, коли народився Назарчик.
” Знаєш, Тарасе, нам потрібно звести свій дім, – мовила якось Вікторія до чоловіка.
Я от подумала, що то не діло жити то в одних батьків, то в інших.”
“Треба тобі їхати на заробітки. Я переглядала сайти – і знайшла ось таке оголошення.
У Польщу потрібні будівельники, а це твоя спеціальність. Ти там, я тут щось зароблю”.
Так Тарас опинився в Польщі. Поки він з ранку до ночі працював на будівництві, Вікторія не сиділа склавши руки.
Пробувала вирощувати свиней, однак згодом знайшла значно легший спосіб заробітку грошей.
Навчилась “гнати оковиту” – і понеслось.
Рікою лилась і оковита, і гроші, які чоловіки, а подекуди і жінки, несли за неї Вікторії.
” Ото, я розумію, справжній бізнес, – тішилась жінка. І горбатитися, як мій Тарас, по світах не треба”.
Хтось ніс гроші, а хтось не гребував приносити й речі з дому. Тож услід за чоловіками до неї приходили і жінки. Влаштовували скандали, вимагали віддати назад речі, проклинали і оковиту, і її.
” Ой, дитино, не роби ти цього, – не раз казала мати. Людські сльози на землю не падають. А на небі за кожну сльозу доведеться давати відповідь”.
” То не сльози, то мій бізнес, – відповідала Вікторія.
” Он Тарас в тій Польщі спину гне-гне, а все одно не заробляє стільки грошей, як я” – хвалилася матері донька.
То була правда. Вже й з інших сіл до Вікторії приїжджали, замовляли на весілля та різні гулянки.
Якщо говорити відверто, то працювала не покладаючи рук – в оселі та літній кухні постійно щось булькало, капало, текло в трилітрові банки, з яких потім зливала в десятилітрові бутлі. Вечорами зазвичай падала з ніг від утоми.
Та тішило Вікторію, що ось звели коробку майбутньої оселі, ось накрили, ось і внутрішні роботи зроблені.
А як привезли з райцентру нові меблі та побутову техніку, то жінка почувалася на сьомому небі від щастя.
” Ну, Вікторіє, більше я не буду їздити по світах, – мовив Тарас, в якого ті заробітки серйозно забрали здоров’я. Хату маємо, в хаті маємо. Та й втомився я по пів року вас не бачити”.
” А сина вчити? – аж прикрикнула жінка. Про його майбутнє треба думати. Їдь, Тарасе, і не придумуй. Я з ранку до ночі працюю, а він, бач, відпочивати надумав”.
І тут Вікторія звісно лукавила. Тарас міг би бути й вдома. Проте тут він їй заважав. Річ у тім, що в жінки давно був інший. Місцевий дільничний інспектор вподобав собі молодичку, коли вперше прийшов до її оселі, отримавши скаргу від її ж сусідки про те, чим та займається.
” Є на мене заява? – зробила здивовані очі Вікторія. Ой, ну вигнала тої оковитої трішки, аби було, чим гарних людей пригостити. До речі, а можна вас пригостити? Якраз і ковбаска в печі спеклась. А ви ж з самого ранку на ногах, мабуть, нині ще й не їли нічого”.
Сподобалась дільничному і оковита і привітна господиня. І довго-довго вони розмовляли того разу. З її оселі чоловік вийшов лише наступного дня. І відтоді частенько заходив до Вікторії в гості.
Тож надалі, коли хто й приходив до нього жалітися на Вікторію, то він швидко закривав їм роти. Мовляв, не плещіть язиками всіляких дурниць.
” Шкода, що ти її захищаєш, – сказала якось дільничому баба Зіна, син та онуки якої з хати заради оковитої виносили все, що лише могли.
” Але якщо й так, то пам’ятайте обоє, що є Бог. А він хоча з неба й не спуститься, однак точно покарає”.
Вікторія кинула Тараса, коли Назар, їхній син, був у одинадцятому класі. Відсудила в нього усе, що лише могла.
Тож колишній чоловік повернувся до батьків, у чому був. Ох, і кляла ж тоді Вікторію його мати.
Та що з того.. Колишня невістка жила на широку ногу, а Тарас поволі опускався. І тут, як грім серед білого неба, пролунала звістка про те, що їхнього сина Назара знайшли.
Виявилось, що на випускному вечорі хлопці випили оковитої.
Коли закінчилась пляшка, Назар приніс з дому два бутлі.
” Він усе сміявся і казав, що один бутель точно сам вип’є, – розповідали його однокласниці.
– І пив та пив. Навіть коли впав і його підняли, то простягав руку по оковиту”.
Спеціалісти сказали, що причиною того що не стало хлопця є оковита.
В селі ж говорили, що то доля так покарала Вікторію.
Мовляв, повернувся бумеранг від тих жінок та матерів, батьків, чоловіків та синів, яких вона пригощала тим злощасним напоєм.
Галина Самоля
