З чоловіком ми познайомилися ще 11 років тому, коли він був у відрядженні у нашому місті. Ми одружилися, він лишився жити в мене. Швидко знайшов роботу у великому супермаркеті охоронцем.
Не сказати, що престиж, але нас все влаштовувало, статки є, зайвого не вимагаємо. Допомога від батьків приймали лише тоді, коли дочка появилася, а тепер я сама працюю, і щодо фінансів усе у нас нормально. Квартира також окрема.
З приходом чоловіка на цю роботу у нього з’явилося нове хобі: п’ятничні лазні з колегами, за винятком того, хто зараз змінюється.
Місце дислокації міняли часто, мовляв, всюди своя фішка, хоч чоловік завжди чесно говорив, де вони перебувають. Мені це дуже не подобалось.
Мало того, що п’ятничні вечори в нього зайняті, то ще й підозріло все це! Всім відомо, що зазвичай такі заклади викликають дівчат самі розумієте яких…
Але чоловік завжди казав: «Дай мені лише один вечір на тиждень для відпочинку в компанії друзів та колег, ми там миємось, нічого більше. Це просто відпочинок, в решту днів я з тобою!».
Але думок з голови не викинеш, мені весь час здавалося, що він там із якоюсь дамою в окремій кімнаті.
Все б нічого, але з пантелику збила моя колега. Працюємо у п’ятницю, кінець дня, мені ще доньку із садка забирати. Розговорилися з нею про чоловіків, я розповіла, що у мого таке хобі. Вона: «Та ти що! Це ж гарантовано у нього інша жінка!
Вони туди дівчат викликають, адже з друзями і в ресторані можна зібратися чи десь у більярдній. Куди твій сьогодні у лазню пішов?».
Я відповіла, що завжди знаю, де він, і зараз також. Колега лише посміхнулася і нічого не сказала.
Як же вона мене розізлила! О шостій вечора, поки бігла за донькою в садок, все дзвонила чоловікові, але телефон був відключений (як з’ясувалося пізніше, там погано ловить зв’язок).
У поспіху зібрала доньку, тягну її по кучугурах до цієї лазні-сауни, двері не зачинені, адміністратора на місці немає, а якби навіть і був, сміла б з дороги.
Вриваюся в кімнату відпочинку, там накритий стіл, сидять шестеро чоловіків у простирадлах (і мій там же), і дві дівчини. Щоправда, теж у простирадлах, але хто вони?
Я з порога влаштувала справжнє голосове шоу, просто з переляканою донькою. Тикала пальцем у бік дівчат, питаючи, хто вони.
Чоловік на мене дивився з кам’яним обличчям, а решта чоловіків зрозуміла обстановку і стала мене запевняти, що це теж їхні колеги, працювали раніше на касі, тепер хоч обидві звільнилися, але дружба залишилася, та й самі дівчата мене в цьому запевняли.
Але я вже не могла заспокоїтись, кричала на чоловіка і на цих дівчат, ображала їх. Прибігла адміністраторка, щось там вибачалася за незачинені двері. Мені викликали таксі, я поїхала з донькою, погрожуючи чоловікові.
Сиджу вдома, чекаю на його повернення, далі накручуючи себе. Через годину він заходить, проходить повз мене, витягає валізу, скидає в неї свої речі з вішалки, збирається йти.
Я змінила злість на милість, прошу залишитись і спокійно поговорити, все з’ясувати, але він мене відсунув зі шляху і пішов.
Минуло вже понад тиждень. Я знаю, що він зараз живе у друга-колеги, зі мною не розмовляє, скидає дзвінок. Нещодавно переказав 4000 для доньки. І все!
Дзвонила нашим спільним друзям, просила поговорити з ним, ті намагалися, але він відразу змінює тему, каже тільки, що я його дуже засоромила.
Тепер ось сиджу і думаю, що я наробила? Аналізую той день: начальник розгін влаштував, до того ж ця колега підлила олії у ситуацію. Вона незаміжня, заздрить усім, хто має сім’ю.
А може вона і права? Може, ніякі це не касирки? Може це відмовка, перше, що на думку спало, сказали? А може й касирки, тільки чому вони в чоловічій компанії?
Як повернути чоловіка? Чи може не варто?
Автор: Оксана
