Рано вранці сусідка Наталка вийшла на шум, що доносився з майданчика. Люба, щаслива, зі сльозами на очах, схопила Наташу за руку: – Синочок з армії повернувся, радість-то яка! Наташа стояла, ніяково посміхаючись, не знаючи, що сказати.
Вона кивнула стрункому, широкоплечому, засмаглому хлопцеві в солдатській формі. Андрій зустрівся з нею поглядом і … його немов засліпило. Він не знав, що у них на майданчику нова сусідка, яка переїхала в їх будинок рік тому. Дівчині було 26 років, вона жила з п’ятирічним сином.
– Ой, Андрійко, познайомся, це наша нова сусідка Наталочка, – золота людина. Наташа, – звернулася вона до сусідки, ввечері чекаємо у нас, – будемо відзначати повернення синочка. І ніяких відмов не приймаю, – чекаю в гості.
Тільки через три місяці Люба дізналася, що Андрій зустрічається з розлученою сусідкою, яка була старша за її сина на шість років. Здавалося б, під боком, а вона не знала. Гаразд би тимчасово зустрічався, поки серйозних стосунків немає, але ж Андрій заявив матері, що одружується з Наталею.
– Навіщо вона тобі? Вона ж старше і з дитиною. Ти у мене – сокіл ясний, прегарний, за тобою дівки табуном бігають.
– А мені не потрібна дівка, мені потрібна Наташа – моя єдина і на все життя. Згадай, ти ж сама її хвалила, говорила, вона золота людина.
– А тепер вона мені набридла, тому що нерівню собі вибрала.
– Жити без неї не можу, одружуся, – сказав Андрій матері.
Більше з сином Люба на цю тему не розмовляла. Але її сусідка Наташа стала знаходити під своїми дверима сміття, то якісь дивні предмети. А потім Люба сама заглянула до неї:
– Якщо дорожиш здоров’ям своєї дитини, то відстань від мого сина: не пара ти йому. У сім’ю я тебе не візьму, – так і знай. Навіть якщо поїдете далеко, все одно щастя тобі не бачити.
– Ім’я у вас добре і красиве – Любов, – відповіла їй Наташа, – а серце лихе.
Поки Андрій був на курсах двотижневих, з’їхала Наташа з цієї квартири, кажуть, що в інше місто поїхала. Андрій, коли повернувся, весь будинок оббіг і сусідні вулиці, але ніхто не знав, куди вона поїхала. Мати тільки руками розводила, приховуючи справжню причину втечі.
– Втекла вона від тебе, скоріше за все, іншого знайшла.
Але Андрій все ж розшукав Наташу, тільки вона його і на поріг не пустила, а причину не сказала.
Через рік Андрій одружився зі своєю ровесницею. Люба зробила їм гарне весілля, народилася внучка. А потім Андрій став на чарку наступати: не йшло у нього життя з Оксаною, різними людьми виявилися. Незабаром Оксана вигнала Андрія, і він повернувся до матері. Люба намагалася повернути сина до життя, але він майже щовечора повертався додому веселеньким.
Ось тоді і згадала Люба сусідку Наташу, з якою так здружилася і яку зненавиділа за те, що вона стала з її сином зустрічатися. Але тепер уже нічим не допоможеш, – п’ять років минуло, Наташа, напевно, заміжня уже.
Якось осіннім вечором чекала Люба Андрія з роботи, переживаючи, що знову веселий прийде. Андрій затримався, але, на подив, прийшов тверезим. І на другий день теж тверезим був. А у вихідні ні краплі до роту. Наступного тижня ремонтом в квартирі зайнявся. Мати сина впізнати не могла.
І тільки встигла порадіти, що син тепер колишнім став, як Андрій зник і залишив записку: «Люблю тебе, мамо, але і Наташу теж люблю. Вона – сенс мого життя. Пробач, але ми будемо жити разом. Не шукай нас, тому що, знаю, що ти будеш проти. Я сам тебе потім відвідаю і допомагати буду».
Люба плакала кілька днів. А потім кинулася розшукувати Андрія і Наташу. І знайшла. Приїхала по заповітній адресі, подзвонила в двері. Відкрив Андрій, а слідом вийшла Наташа.
Люба поставила на підлогу важку сумку і заплакала: – Вибачте мене діти! Егоїсткою була. Живіть щасливо, а я допомагати буду. І тебе Наталочко, я як дочку рідну люблю. Зійшло на мене тоді затемнення, – єдиний син все ж.
Обнялися всі троє, а потім стали гостинці з сумки діставати. – Навіщо ти, мамо, стільки навезла? – дивувався Андрій.
– Ну, як же! Ви ж мої діти, мені в радість вас пригостити, ви мене знову щасливою зробили.
