Моїй старшій доньці було п’ять років. Ми всією сім’єю гостювали у бабусі на дачі.
А дочка у нас та ще ласунка, якщо що в будинку смачне побачить купу хитрощів придумає з видобутку смаколиків.
Бабуся в місцевому магазині купила вагового смачного печива. І дочка тут як тут, вже клянчить печеньки.
«Треба ж скільки поламаних печенюшок поклали!» – засмутилася бабуся. – «Увечері сусідка на чай прийде, не подавати ж таке печиво гостям.»
Бабуся стала відкладати поламане печиво, а інше в кришталеву вазу. Моя дочка швидко знищила цю «некондицію».
Тут у бабусі задзвонив телефон і вона відволіклася від печива і пішла відповідати на дзвінок.
Коли вона повернулася на кухню, то помітила як її внучка акуратно ламає печиво.
«Батюшки, що ти робиш?» – сплеснула руками бабуся.
А внучка діловито запихає ламане печиво в кишеню і каже: “Ну не подавати ж гостям!»
