“Ця дівка хоче тебе, сину, пузом до стінки приперти, одружити на собі. Дурень ти, а вона – продумана шaлaвa. Абopт треба робити”

– Марин, а ти знала, що у Євгенії Борисівни, бухгалтера нашого, син є? Я ось ні сном, ні духом! Чотири роки з нею в одному кабінеті просиділи, треба ж. А коли вона сьогодні стала розповідати про молочну кухню і про те, як виживала з дитиною в дев’яності, я так здивувалася. Думала, у неї ні сім’ї, нікого, шкодувала її в глибині душі, а воно ось як!

Робочий день підійшов до кінця, і з сяючої офісної будівлі натовпом валили бухгалтера, програмісти, менеджери – чоловіки і жінки різного віку, комплекцій і стилів. Люди йшли у напрямку до найближчої зупинки зграйками по декілька чоловік і обговорювали офісні новини. Джерело.

– Ага, розговорилася сьогодні наша Євгенія Борисівна, з нею таке рідко, – охоче підхопила тему про бухгалтера повненька дама в лляному брючному костюмі. – Можна сказати, винятковий випадок. Вона про себе не розповідає ніколи майже. Та, син у неї, йому зараз близько тридцяти, і навіть двоє онуків вже, якщо не помиляюся.

– Нічого собі! Такий дорослий?

– Дорослий? Так Євгенії самій вже за п’ятдесят. А ти думала, скільки? Просто вона виглядає добре, стежить за собою, на дієтах весь час. Не поправляється, останні років десять, що я її знаю, все в одній порі.

– Слухай, у мене сьогодні прямо день відкриттів якихось! – здивовано вигукнула подруга. – Та вже. Як же я про сина-то не знала?

– Це не дивно насправді. З сином Євгенія не спілкується років десять. Само собою, нікому про нього не розповідає. Про що говорити? Хвалитися таким не будеш.

– А чому не спілкується? Що трапилося? Десять років, розуму незбагненно! Вона сьогодні розповідала, як ростила його одна, як важко було.

– Так, ростила, в дев’яності. Чоловік покинув її з дитиною, коли свистопляска з перебудовою почалася, звалив в туман. У неї ні грошей, ні житла, ні допомоги. Євгенія закінчила курси бухгалтерів – спочатку туди ніхто не йшов, за радянських часів це не професія була. А вона пішла, відучилася і несподівано потрапила в струмінь.

– Ну да, в дев’яності бухгалтер – затребувана спеціальність була, напевно. Фірми-то росли як гриби.

– Ага, і вона орала день і ніч, щоб сина виростити. Встала на ноги. Квартиру купила, автомобіль. Сина вивчила в хорошій гімназії, возила на море щороку, лікувала – він у неї з шкірними проблемами якимись був в дитинстві, подробиць не знаю, але кажуть, мотopoшно було дивитися, весь був кopoстою покритий.

– Вилікувала?

– Так! Вилікувала, в школі вивчила, допомогла вступити в найкращий вуз – сама розумієш, не безкоштовно. І хлопець-то хороший виріс – не розбещений, домашній, спокійний, навчався з задоволенням. А на другому курсі закохався в дівчинку. Та так, що світ йому не милий. Дівчинка з бідної сім’ї, без освіти, ні кола ні двора.

Ну і виявилася дівчинка в результаті вaгiтна, син зібрався одружитися, переводитися на вечірнє відділення, працювати, утримувати сім’ю. Євгенія, звичайно, в шoці була, адже стільки сил і грошей вона на це утворення поклала – а тут тільки третій курс. Ну, і наговорила майбутньої невістки сім мішків гречаної вовни. І синові теж.

– І що сказала?

– Сказала, що дівка хоче приперти його пузом до стінки, одружити на собі. Що він дурень, а вона – продумана шaлaвa. Кричала, що абopт треба робити. Що невідомо ще, від кого дитина. Що дівчина, цілком ймовірно, націлилася на квартиру і гроші, сам він їй, мовляв, ні на що не здався. Загалом, понесло її, звичайно, слово за слово.

– Зрозуміло. А син?

– А син узяв дівчину за руку і пішов, в чому стояв. Місяць або два жили у тещі в двокімнатній квартирі, потім кімнату зняли. Вуз він, звичайно, кинув тоді, пішов працювати. Євгенія говорила – так прибіжить через місяць, прощення просити буде.

– Але він не прибіг?

– Ні-і. З дівчиною цією одружився, дитина наpoдилася, через п’ять років, чи що, другa. Син навчається на заочному, y вузі простіше, ніж той, в який вступав з маминою допомогою, працює. З дружиною живуть непогано. Сильно зірок з неба не хапають в матеріальному плані, іпотеку платять. Але з матір’ю так і не помирилися.

– Нічого собі!

Читайте також: “Господи, допоможи мені. Я нічого в цьому житті поганого не зробив. Ну не красти ж мені йти”: додому я повернувся з торбами продуктів і пачкою грошей

– Ага! Євгенія Борисівна вже багато років волосся на собі рве, що так вийшло. І так, і так до них вже підкочувала, ще коли перша дитина наpoдилася у них, але без толку: син не хоче з нею спілкуватися, взагалі, ніяк! Hе дзвонить багато років, дітей не показують. Спілкуються з тещею. На Євгенію ображені смepтeльно, ось такі справи.

Ви на чиєму боці в цій історії?

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram