Така сумна заробітчанська історія трапилась з однією жінкою, яка жила по сусідстві з моєю знайомою. Руслана рахувала дні до свого повернення додому, де не була вже більше 10 років. Хоч їй в Італії і було добре, робота прибуткова та легка і знайомих мала, але вдома звісно залишилася її сім’я, і найулюбленіший син, в якого невдовзі мало бути весілля.
Жила вони мирно, однак, в сім’ї завжди була нестача грошей. Тож Руслана вирішила поїхати на заробітки.
Чоловік та син раділи цьому та з великим нетерпінням чекали на її посилки додому і гроші, які вона кожного місяця передавала. Жінка тільки зрідка приїздила додому, інколи їй хотілося все покинути. Та одна думка про те, що потрібно допомогти єдиному синові, перемагала і Руслана знову поверталася в далекі краї.
Але вже все: ” В сина ніби все є, вже заробила і на квартиру і на машину, тож можна вже відпочити та залишитись на рідній землі” – думала Руслана та пила італійську каву.
Повернувшись додому жінка почала займатися весільними клопотами. Адже вона розуміла, що всі будуть чекати весілля на високому рівні.
І коли вже нарешті настав той день, всі сиділи за столами в дорогому ресторані, до Руслани, яка була невимовно щаслива і постійно посміхалася підійшла її сусідка і сказала:” Дивно, що ти смієшся, коли твій чоловік сидить поряд з своєю новою жінкою та дітьми від неї”.
Руслана не зрозуміла і спитала сусідку що вона таке говорить. І та їй показала той стіл, де сиділа висока блондинка, поряд біля неї було ще двоє дітей.
Жінка і дальше не розуміла, що мала на увазі сусідка. Але коли через п’ять хвилин до них і справді підійшов її Тарас, щось сказав на вухо жінці а потім обняв дітей і дав їм по цукерці, то жінка вже впевнилась, що сусідка не бреше. Бо і діти були дуже схожі на Тараса. Про чоловіка вона вже не хотіла навіть ні чути, ні згадувати.
Тільки одне питання її турбувало, чи про походеньки батька знав її єдиний улюблений син Матвій. І сусідка підтвердила це що знав і мовчав, бо не хотів втрачати “єврикі”, які жінка висилала йому.
Ця гірка правда зачепила жінку в самісіньке серце. Адже вона так старалася для свого любого Матвія а він її тільки любив за “єврикі”. Сусідка розповівши все поспівчувала Руслані, та порадила їй добре подумати як дальше діяти. Жінка так і зробила, і було боляче усвідомлювати те, що тут на цьому святі вона нікому не потрібна.
Адже чоловік прийшов на весілля зі своєю коханкою і дітьми, а син як він міг це все дозволити і нічого їй не розповісти.
Заспокоївшись трохи Руслана зібралась з думками, взяла мікрофон в руки і промовила: “Дякую всім за те, що прийшли на весілля. Тепер я спокійна за свого синочка Матвія і за чоловіка Тараса теж, в якого тепер аж троє дітей, сил і наснаги йому я бажаю. А я повертаюся назад до країни, в якій люди мене справді ждуть і люблять. Бачу, що більше я вам тут не потрібна”.
Сказавши це все Руслана обернулася і гордо вийшла з ресторану. За нею звісно бігли і чоловік і син, намагалися її зупинити та просили пробачення, але жінка не звертала вже на них жодної уваги.
Автор: Нінель. Передрук заборонений.
